Опубліковано: 13-02-2017, 11:45 / Переглядів: 623 / Бібліотека


НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ: Віктор Гюго і Жульєтта Друе

Віртуальний огляд

 

НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ:

Віктор Гюго і Жульєтта Друе

(до 215-річчя з дня народження В. Гюго)

 

Завжди любіть одне одного всією душею. В світі немає майже нічого,

окрім любові.

В. Гюго

   Віктор-Марі Гюго, національна гордість Франції, автор відомих усьому світу «Собора Паризької Богоматері» та «Знедолених», народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. Він був третім сином капітана (пізніше генерала) наполеонівської армії. Його батьки часто розходилися і нарешті 3 лютого 1818 р. отримали офіційний дозвіл жити окремо. Віктор виховувався під сильним впливом матері, чиї роялістські та вольтеріанські погляди наклали на нього глибокий відбиток. Батько зумів завоювати любов і прихильність сина лише після смерті своєї дружини у 1821 р

   Від народження вихованням Віктора займалась мати Софі Требуше. У силу свого властолюбного і вольового характеру вона не дозволяла синові ніяких вольностів. Романтична натура майбутнього поета жадала любові, але сувора мати навідріз заборонила юнаку бачитися зі своїм першим коханням Адель Фуше. І тільки після смерті матері батько дозволив закоханим зустрічатися.

   Перша збірка молодого поета «Оди і різні вірші» (1822) викликала схвалення короля Людовика XVIII. Віктора Гюго нагороджено щорічною рентою у 1200 франків, що дозволило йому одружитися з Адель. Їхнє подружнє життя було щасливим. Любляча дружина подарувала Віктору п’ятьох дітей, а сам Гюго досяг визнання не тільки як романіст, але й як драматург. Його п’єси мали успіх і ставилися на кращих сценах Франції. Він став відомим і багатим.

 

Адель Гюго. Портрет художника Л. Буланже

   Кінець благополучному сімейному життю поклала зустріч Віктора з молодою акторкою Жульєттою Друе в одному з паризьких театрів на репетиції його п’єси «Лукреція Борджиа», у якій Жюльєтта виконувала невелику, але яскраву роль.

   На момент їхнього знайомства 30-річний Віктор Гюго вже багато в чому досяг успіху. Виходець із благородної сім’ї, він опублікував своє найвідоміше творіння – «Собор Паризької Богоматері», купався у променях слави, був одружений і виховував п’ятьох дітей.

   У Жульєтти Друе життя склалося не так добре. У два роки вона залишилася круглою сиротою, а в 19 – стала коханкою знаного скульптора Жана Жака Прадьє (він, до речі, зображував її у своїх статуях) і завагітніла. А у 26 років дівчина «з простонароддя» уже мала славу куртизанки…

   Віктор Гюго познайомився з Жульєттою у момент сильної душевної травми. Він уперше дізнався, що дружина зраджує з його другом Сент-Бевом. Хоча їхні стосунки були платонічними, письменник сприйняв цю ситуацію як зраду, бо за натурою був романтиком.

Їх роман набув розголосу і друзі вмовляли письменника покласти край любовним зв’язкам із легковажною акторкою. На це Гюго відповідав, що не збирається розривати любовні стосунки, завдяки яким він «став набагато краще…». А його кохана, покинувши сцену і відмовившись від численних прихильників і світських розваг, усамітнилася у маленькому будиночку на вулиці Сент-Анастаз.

  Пожертвувавши кар’єрою акторки, Жульєтта Друе відтепер повністю належала Віктору Гюго. Вона була його тінню, ангелом-хранителем, підчас по декілька днів чекала на його повернення після багаточисельних любовних похождень на стороні. Гюго, який був усю свою молодість пуританіном, скромним і благовихованим чоловіком, на схилі років сповна віддався пристрасті. Самовпевнений і марнославний, він вважав себе неперевершеним донжуаном, часто проводив ночі з іншими жінками. Одного разу Жульєтта порахувала, що з 1848 по 1849 рр. у її Віктора було більше 200 коханок. Подейкували, що за кілька років до своєї смерті письменник ще зустрічався з дамами, а іноді проводив із ними бурхливі ночі.

   Однак, переживши черговий роман, Гюго знову й знову повертався до своєї Жульєтти. А вона, немов викупаючи своє далеко не праведне минуле життя, терпіла, прощала і любила.

    Віктор Гюго присвятив своїй коханій славнозвісну збірку «Пісні сутінок». Він признавався, що кохання до Жульєтти важливіше за все на світі, навіть Бога, дочки і слави. І тільки вона є його «істинною дружиною», гідною найніжніших почуттів. Його ж законна дружина Адель перед смертю навіть вибачалася перед Жульєттою Друе. Після її смерті у 1868 р. Жульєтта нарешті возз’єдналася зі своїм коханим і не розлучалася з ним до самої смерті.

   В основі цього союзу – п’ятдесятилітнє листування, часом пристрасне, часом сверхінтеллектуальне, що стало класикою епістолярного жанру. Понад 15 тисяч листів і послань один одному, зокрема так стверджують біографи Віктора Гюго.


    «Так, я пишу тобі! І як я можу не писати тобі... І що буде зі мною вночі, якщо я не напишу тобі цього вечора? ...Моя Жульєтт, я люблю тебе. Ти одна можеш вирішити долю мого життя або моєї смерті. Люби мене, викресли зі свого серця все, що не пов'язане з любов'ю, щоб воно стало таким же, як і моє. Я ніколи не любив тебе більше, ніж вчора і це правда... Прости мене. Я був нікчемним і жахливим божевільним, який втратив голову від ревнощів і любові. Не знаю, що я робив, але знаю, що я тебе любив... ».

   «Я люблю тебе, я люблю тебе, мій Віктор; я не можу не повторювати цього знову і знову, і як складно пояснити те, що я відчуваю. Я бачу тебе у всьому прекрасному, що мене оточує... Але ти ще досконаліше... Ти не просто сонячний спектр із сімома яскравими променями, ти саме сонце, яке освітлює, гріє і відроджує життя. Це все ти, а я – я смиренна жінка, яка обожнює тебе. Жульєтт».

    Першого січня 1883 р. Жульєтта писала: «Обожнюваний мій, не знаю, де я буду в цю дату наступного року, але я щаслива… Я кохаю тебе». Через півроку її не стало. Вона залишила цей світ 11 травня 1883 року, померши від раку, залишивши видатного коханого одного у величезному, самотньому будинку. У відчаї Гюго не зміг навіть прийти на похорон.

   Життя для нього втратило сенс. Улюблена донька Гюго Леопольдина потонула в Сіні, молодша донька закінчувала своє життя в психіатричній лікарні, померли обидва сини Гюго, пішли з життя дружина та кохана Жульєтта. Прославлений геній залишився сам.

Перед смертю відданої подруги, на знак вдячності, вибачаючись за образи та приниження, нанесені коханій жінці, Віктор Гюго підніс Жульєтті свою фотографію, на звороті якої був короткий і разом із тим розкриваючий все його життя напис: «50 років кохання. Це найкращий із шлюбів». Їх листування, що нараховує близько 15 тисяч листів, сповнене ніжності, чуттєвості і великої любові.

    Після її смерті він практично нічого більше не залишив. Були знайдені лише сумні слова в його записнику: «Скоро я перестану закривати обрій». Він помер 22 травня 1885 року, у день іменин коханої…

В останню путь…


   Як останню волю Гюго залишив п’ять речень, які він попросив опублікувати:

  • Я залишаю 50 000 франків для бідних.
  • Я хочу бути похованим у їхньому катафалку.
  • Я відмовляюся від промов усіх церков [на похоронах].
  • Прошу молитися за всі душі.
  • Я вірю в Бога.

    Любов Жульєтти Друе до Віктора Гюго була безмірною - вона готова була терпіти від нього все, що завгодно. Письменник, утім, теж обожнював Жульєтт. І якось зізнався: «У мене два дні народження – перший, коли я з'явився на світ в руках моєї матері, вдруге я відродився в твоїх обіймах...».

Твори Віктора Гюго

у рідкісному та цінному фонді

ФБ ХНАУ імені В.В. Докучаєва

  1. Гюго В. Собрание сочинений. Т. 12 . Избранные стихотворения / В. Гюго; с критико-биогр. очерком А.И. Кирпичникова. – М. : изд. Т-ва И.Д. Сытина, 1915. –192, IV с.
  2. Гюго В. Собрание сочинений. Т. 3. Отверженные : роман /В. Гюго ; с критико-биогр. очерком А.И. Кирпичникова. – М. : изд. Т-ва И.Д. Сытина, 1915. – 639 с.
  3. Гюго В. Девяносто третий год. Эрнани. Стихотворения. / В. Гюго. – М. : Худож. лит., 1972. – 719с. – (Библиотека всемирной литературы. Серия вторая; т. 80).
  4. Гюго В. Рюи Блаз. / В. Гюго. – Париж : изд-во Жюля Рюффа, [1879?]. – 197 с. – Кн. на фр. яз.

Використана література:

  1. Евнина Е.М. Виктор Гюго / Е.М. Евнина. – М. : Наука, 1976. – 216 с. – ( Из истории мировой культуры).
  2. Иванов Г. Виктор Гюго // Сто великих писателей / под ред. Л.С. Калюжной, Г.В. Иванова . – М. : Вече, 2000. – С. 212–215.
  3. Луков В.А. Виктор Гюго // История зарубежной литературы ХIХ века : в 2 ч. / под ред. Н. П. Михальской. – М. : Просвещение, 1991. – Ч. 1. – С. 165–182.
  4. Некрасова М. Виктор Гюго : триумф и трагедия / М. Некрасова // Караван историй. – 2002. – № 4. – С. 146–164.

О.І. Артюхова, завідувач довідково-бібліографічним відділом

Фундаментальної бібліотеки

    

Авторизація