Опубліковано: 26-12-2013, 14:01 / Переглядів: 314 / Новини / Наукова діяльність


120 років від дня заснування кафедри ґрунтознавства

120 РОКІВ ДОКУЧАЄВСЬКІЙ КАФЕДРІ ГРУНТОЗНАВСТВА


Докучаєв В. В.

(1846?1903)

   Кафедру ґрунтознавства Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва було створено у 5 січня 1894 р. за ініціативи і під безпосереднім керівництвом засновника науки про ґрунт В. В. Докучаєва у Ново-Олександрійському інституті сільського і лісового господарства. Це була перша кафедра ґрунтознавства не тільки у царській Росії, до складу якої входила Україна, але й у світі.

   Аналізуючи майже 120-річну історію кафедри, слід зауважити, що головним напрямом, серцевиною її роботи було і є розумне поєднання навчальної, науково-дослідної роботи з виробництвом. На всіх етапах складної історії кінця Х1Х, особливо ХХ ст., кафедра була носієм першого (часто абсолютно нового) напряму в розвитку ґрунтознавства. Цю методологію започаткував видатний учений, засновник науки про ґрунт В. В. Докучаєв. Першим її завідувачем (1894–1899 рр.), за наполяганням професора В. В. Докучаєва, став його учень М. М. Сибірцев.

  Перша у світі класифікація ґрунтів на генетичних принципах (класифікація Докучаєва – Сибірцева), перший у світі підручник «Почвоведение» та інші ґрунтово-картографічні і земельно-оцінні роботи залишили добру пам’ять про М. М. Сибірцева, який передчасно помер від тяжкої хвороби. Становлення науки про ґрунт тривало довгі роки. В її основу В. В. Докучаєвим було покладено генетичну й еволюційну ідею про те, що ґрунт, по-перше, — це самостійне природне тіло; по-друге, природно-історичне тіло; по-третє, функція природного середовища (антропогенез був доповнений після В. В. Докучаєва).

   Ця докучаєвська тріада обумовлює розвиток ґрунтотворного процесу, велику різноманітність ґрунтів світу, їх родючість. Теорія ґрунтоутворення, генетична класифікація ґрунтів, поняття про «тип» ґрунту, польова (морфологічна) діагностика і методи ґрунтової картографії, зональність ґрунтового покриву, карти ґрунтів європейської частини Росії, бонітування земель — усе це вперше було розроблено В. В. Докучаєвим і тепер використовується ґрунтознавцями різних країн світу.

Сибірцев М. М.

(1860?1900)

  У 1899–1911 рр. кафедру ґрунтознавства Ново-Олександрійського інституту сільського і лісового господарства очолив відомий ґрунтознавець академік К. Д. Глінка, який з 1894 р. завідував кафедрою мінералогії і геології, а з 1899 р. — одночасно і кафедрою ґрунтознавства. Він керував дослідженнями генези, географії та класифікації ґрунтів у період столипінських реформ 1906–1912 рр. (експедиції Переселенського товариства), які охопили близько 3 млн кмтериторії Сибіру і Середньої Азії. Зібрані матеріали стали основою для видання згодом разом з академіком Л. І. Прасоловим оглядової карти ґрунтів азіатської частини СРСР.

Глінка К. Д.

(1867?1927)

 К. Д. Глінка видав підручник з ґрунтознавства, який витримав шість видань, у тому числі й англійською мовою. Він розробив нову генетичну класифікацію ґрунтів світу і вперше обґрунтував п’ять типів ґрунтоутворення (підзолистий, болотний, степовий, солонцюватий, латеритний), які утворюють 25 типів ґрунтів; він перший у ґрунтознавстві звернув увагу (1911 р.) на розвиток профілю деяких ґрунтів шляхом обезмулювання верхніх горизонтів. Цей процес згодом (1956 р.) Ф. Дюшофур назвав «лесиважем» (lessive).

   К. Д. Глінка був обраний (1927 р.) дійсним членом АН СРСР (він перший академік-ґрунтознавець), а також першим (за часом) президентом Міжнародного товариства ґрунтознавців світу (МТГ), що підтвердило високий світовий авторитет ученого-послідовника В.В. Докучаєва і тодішнього радянського ґрунтознавства в цілому.

 Після залишення посади К. Д. Глінкою в 1911 р. завідування кафедрою перейшло до його асистента, згодом (1912 р.) ад’юнкт-професора В. П. Смирнова-Логінова, який запросив випускника Варшавського університету С. М. Муравлянського асистентом кафедри. 

В.П. Смірнов-Логінов продовжив викладання курсу лекцій з ґрунтознавства, розпочатий М. М. Сибірцевим і К. Д. Глінкою, та дослідження з розділу «Мінералогія ґрунтів», вивчення підзолистого процесу ґрунтоутворення і територіальних ґрунтових обстежень у межах Алтаю і Томської губернії, а С. М. Муравлянський досліджував питання характеристики твердої фази ґрунтів (гранулометричний склад, фізико-механічні властивості).  З початком Першої світової війни Ново-Олександрійський інститут сільського господарства було переведено до м. Харкова.
  Постановою Раднаркому УРСР від 26 березня 1921 р. цей інститут перейменовано на Харківський інститут сільського господарства і лісівництва, який розташувався в декількох приміщеннях міста. Кафедра ґрунтознавства розмістилася у приміщенні на вул. Дзержинського (тепер Мироносицька, 92). 

Головний корпус інституту

1919–1940 рр.,

вул. Мироносицька, 92 

   Розпочався харківський етап історії кафедри ґрунтознавства. В. П. Смірнов-Логінов залишив кафедру у зв’язку з обранням його деканом сільськогосподарського факультету Тифліського політехнічного інституту, а згодом став завідувачем кафедри ґрунтознавства Тбіліського сільськогосподарського інституту, який було організовано на базі названого факультету.

  Виконання обов’язків завідувача кафедри ґрунтознавства Харківського інституту сільського і лісового господарства було доручено С. М. Муравлянському, який на той час став професором.

  З 1924 р. історія кафедри ґрунтознавства пов’язана з ім’ям академіка Олексія Никаноровича Соколовського — видатного вченого-ґрунтознавця, першого президента академії аграрних наук України, академіка АН УРСР і ВАСГНІЛ, ректора Харківського сільськогосподарського інституту імені В.В. Докучаєва (1944–1959 рр.), визначного організатора сільськогосподарської науки і виробництва. Він очолював кафедру ґрунтознавства з 1924 до 1959 рр. Але цьому етапу історії кафедри передувала доленосна ідея розвитку генетичного (докучаєвського) ґрунтознавства на теренах України, коли почала формуватися українська школа ґрунтознавства. Це особлива тема досліджень, яка висвітлена у наукових працях В. А. Вергунова, Г. С. Гріня, О. М. Грінченка, В. І. Канівця, Д. Г. Тихоненка.  

Соколовський О. Н.

(1884?1959)

   Необхідно зазначити, що для зародження потужної школи ґрунтознавства в Україні особливу роль у кінці ХІХ і початку ХХ ст. відіграли вчені-педагоги Петрівської землеробської академії, особливо В. Р. Вільямс і Д. М. Прянишников, а також Санкт-Петербурзького університету (К. К. Гедройц) і Ново-Олександрійського інституту сільського і лісового господарства на чолі з професором В. В. Докучаєвим, який організував другу експедицію (1888–1894 рр.) з вивчення земель території тодішньої Росії в Полтавській губернії (перша нижньогородська експедиція).

   За результатами експедиційних досліджень було проведено не тільки вивчення земель цієї території України і виконано земельно-оціночні роботи, але й опубліковано «Русский чорнозем» В. В. Докучаєвим і покладено початок зародження нової науки про ґрунт — ґрунтознавства (1883 р.), відкрито кафедру ґрунтознавства (1894 р.). Докучаєвський етап у розвитку ґрунтознавства (В. В. Докучаєв, М. М. Сибірцев, К. Д. Глінка та ін.) змінився на теренах України у другій половині 20-х рр. ХХ ст. «набокіхським».

   О. І. Набокіх (1874–1920 рр.) — учень і опонент В. В. Докучаєва, вихованець Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва, — працював у Новоросійському (Одеському) університеті, засновник глибокопрофільного ґрунтознавства. У теперішньому Одеському аграрному університеті є єдиний у світі музей ґрунтів з чотириметровими і глибше монолітами ґрунтів, відібраними О. І. Набокіх. Учений вів експедиційні дослідження ґрунтів Харківської, Херсонської, Подільської губерній, вивчав ґрунти інших територій (Волинь, Кубань, Молдова, Грузія, Батумі тощо). Він досліджував розвиток різних ґрунтів, класифікаційну проблематику, природно-ландшафтні комплекси, походження лесів тощо.

Махов Г. Г.

(1886?1952)

   Школу ґрунтознавців О. І. Набокіх продовжили Г. Г. Махов (генеза, діагностика, класифікація, картографування, агроінвентаризація ґрунтів), В. І. Крокос (засновник палеопедології), А. Ф. Лебедєв («Почвенные и грунтовые воды», водно-фізичні характеристики ґрунтів тощо).

  Розвиток ґрунтознавства в Україні у 20-ті рр. ХХ ст. пов’язаний з Г. Г. Маховим, детальний життєвий шлях якого висвітлений професором В. А. Вергуновим. Г. Г. Махов — голова секції ґрунтознавства СГНК України (1920–1927 рр.), організатор першого з’їзду ґрунтознавців України (15–21 квітня 1923 р.), учасник першої сільськогосподарської виставки у м. Москві (19–21 жовтня 1923 р.), де демонструвалися відібрані Г. Г. Маховим зразки ґрунтів дослідних станцій України і складена ним карта ґрунтів України у масштабі 60 верст в англійському дюймі, а також колекція ґрунтів України, яка була відібрана Г. Г. Маховим та Д. Г. Віленським і представлена на Першому міжнародному конгресі ґрунтознавців у м. Вашингтоні (1924 р.). 

Разом із секцією ґрунтознавства України, яку він очолював, Г. Г. Махов переїхав із м. Києва у м. Харків (11.02.1924 р.), а з 15.03.1924 до 28.10.1924 рр. виконував обов’язки завідувача кафедри ґрунтознавства Харківського інституту сільського господарства імені Х. Раковського (нині Харківський НАУ імені В. В. Докучаєва).

  У 1924 р. професором науково-дослідної кафедри ґрунтознавства ХСГІ було обрано О. Н. Соколовського — учня академіків В. Р. Вільямса і Д. М. Прянишникова (Петрівська землеробська академія, м. Москва).

 Кафедра ґрунтознавства, яку очолював професор Г. Г. Махов, займалася навчально-методичною, а кафедра професора О. Н. Соколовського — науково-дослідною роботою. Згодом була створена єдина кафедра ґрунтознавства, завідувачем якої став професор О. Н. Соколовський. На кафедрі, крім О. Н. Соколовського, працювали професори Г. Г. Махов, Д. Г. Віленський (пізніше професор Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, який видав у 1956 р. оригінальний підручник «Почвоведение») і Є. М. Лавренко (геоботанік, пізніше академік АН СРСР). Г. Г. Махов, Д. Г. Віленський, Є. М. Лавренко — видатні дослідники природи і ґрунтів не тільки України, а й інших територій Радянського Союзу.

   Г. Г. Махов організував ряд експедицій по Україні, у результаті яких створено карту ґрунтів України М 1 : 1000000, а також монографію-підручник «Ґрунти України» (1930 р.), який надав друге дихання докучаєвським методам дослідження ґрунтів (морфологічні ознаки як діагностичний метод розпізнавання ґрунтів у природі та зв’язок ґрунтового покриву з елементами фізико-географічних умов ґрунтоутворення, особливо з рослинним світом), програма агроінвентаризації земель.

  Становлення і розвиток кафедри ґрунтознавства, починаючи з другої половини 20-х рр. ХХ ст., тісно пов’язані з ім’ям академіка О. Н. Соколовського, який майже 35 років очолював кафедру ґрунтознавства. Це під його керівництвом створено наукову школу з агроґрунтознавства, яка отримала назви: «Наукова школа академіка Соколовського», потім «Харківська школа ґрунтознавців», «Українська школа ґрунтознавців».

  Наукова тематика, якою керував О. Н. Соколовський, охоплювала такі важливі і тепер концептуальні питання ґрунтознавства: теорія походження легкорозчинних солей у ґрунтах (О. Н. Соколовський, Г. С. Гринь, А. Ф. Яровенко); галогенез лесової товщі України (Г. С. Гринь); розвиток змитих ґрунтів (С. С. Соболєв); учення про активний і пасивний мул, гумус; колоїдно-хімічна технологія ґрунтів (О. Н. Соколовський, М. К. Крупський, Н. Б. Вернандер, М. І. Лактіонов, О. Я. Демідієнко); парадокс Соколовського – адсорбтивнаненасиченістьлесів Са2+ (О. Н. Соколовський) і кристалообмінний водень (Н. В. Дубовська); теорія і практика розрахунку доз унесення кальцію у ґрунти за допоглинанням (О. М. Грінченко); походження й окультурювання солонцюватих ґрунтів Середнього Придніпров’я (О. М. Грінченко, О. М. Можейко) і ґрунтів каштанового комплексу (О. Н. Соколовський, О. М. Можейко, В. Д. Кисіль); теорія окультурювання ґрунтів України і внесення вапна та гіпсу на чорноземних і торфових ґрунтах України (О. М. Грінченко, С. Т. Вознюк, І. А. Шелар); унесення малих (2 ? 4 ц/га в рядки при посіві сільськогосподарських культур) доз гіпсу (О. М. Грінченко, В. О. Пелипець); культурний (антропогенний) процес ґрунтоутворення (О. М. Грінченко, Г. Я. Чесняк); польова діагностика ґрунтів України (Г. С. Гринь); номенклатурний список ґрунтів України та їх агровиробниче групування (Г. С. Гринь, Н. Б. Вернандер, О. М. Можейко, А. Ф. Яровенко, В. Д. Кисіль); методика великомасштабних ґрунтових обстежень і складання ґрунтових карт України (Г. С. Гринь, Н. Б. Вернандер, О. М. Можейко, В. Д. Кисіль, А. Ф. Яровенко); сільськогосподарська типологія земель (Г. С. Гринь, Н. М. Бреус, В. М. Тіщенко); кріогенна теорія походження лесів і сольових акумуляцій (О. О. Киреєв).

   На базі кафедри ґрунтознавства під керівництвом академіка О. Н. Соколовського було створено НДІ ґрунтознавства (1956 р.), який розміщувався на території кафедр ґрунтознавства, агрохімії, землеробства по вулиці Дзержинського, 92.

   Успішно проведено великомасштабні дослідження ґрунтів України (1957–1961 рр.), під керівництвом академіка О. Н. Соколовського, складено ґрунтові карти і супроводжуючі їх матеріали різного масштабу і призначення, різко активізовано вивчення ґрунтового покриву України колишніми учасниками експедицій, вихованцями харківської школи ґрунтознавців: схилове ґрунтоутворення в Лісостепу і Степу України (A. О. Георгі), колоїдно-хімічна характеристика гумусу чорноземів (М. І. Лактіонов), розвиток ґрунтів борових терас річок Лісостепу України (Д. Г. Тихоненко), лучні, болотні і торфові ґрунти, їх окультурювання (М. О. Горін, С. Т. Вознюк. P. C. Трускавецький, Ю. Т. Коробченко), культурне (антропогенне) ґрунтоутворення різних природних зон світу: Полісся, Лісостеп, Степ, Тропіки Африки (В. Д. Муха), азотний фонд чорноземів (O. A. Чесняк), великомасштабне дослідження ґрунтів території Бєлгородської області (1962–1972 рр.) і складання карт ґрунтів колгоспів і радгоспів у масштабі 1 : 10000 з агровиробничими цілями (Д. Г. Тихоненко, A. О. Георгі, М. О. Горін); ґрунти Карпатського регіону (В. І. Канівець), галоморфні і подові ґрунти сухих степів (М. І. Полупан), реградовані ґрунти Лісостепу України (М. М. Шелякін), причини солонцюватості ґрунтів сухих степів України (А. Ф. Нестеренко), дослідження хімії гумусу різних ґрунтів (О. О. Бацула), придатність ґрунтів Донбасу під сади (В. А. Джамаль), зрошення і галогенез ґрунтів (П. І. Кукоба), розвиток чорноземів (В. А. Бистрий), мочарні ґрунти (А. І. Сулима, М. І. Полупан, Є. В. Яровенко), агрогенетична характеристика ґрунтів України (О. П. Канаш), осолоділі ґрунти (Е. І. Яшинова), заплавні осолоділі ґрунти (Д. І. Ковалішин), агрогенетична характеристика та бонітування ґрунтів Казахстану (Б. П. Лобода, В. А. Бобров, B. C. Гусак), підвищення родючості ґрунтів Західної України (І. О. Коцюба), бонітування ґрунтів (В. П. Кузьмичов, А. І. Сірий).

 Після смерті (25 квітня 1959 р.) академіка О. Н. Соколовського, завідувачем кафедри ґрунтознавства було призначено О. М. Грінченка — доктора сільськогосподарських наук, професора, заслуженого діяча науки УРСР, учня і послідовника О. Н. Соколовського. Він очолював кафедру 20 років (1959–1979 pp.), будучи ректором ХСГІ впродовж 1959–1969 pp. 

   Під керівництвом професора О. М. Грінченка на кафедрі продовжувалися дослідження ґрунтів України. Агрономічне ґрунтознавство, започатковане академіком О. Н. Соколовським, знайшло свій розвиток у роботах таких учених, як: Г. С. Гринь, А. Ф. Яровенко, В. Д. Кисіль, I. A. Шеларь, М. І. Лактіонов, Н. В. Дубовська, A. О. Георгі, Д. Г. Тихоненко, В. Д. Муха, O. A. Чесняк.

Згодом докторами наук, професорами стали: А. Ф. Яровенко (1970 р.), М. І. Лактіонов (1978 р.), В. Д. Муха (1982 p.), Д. Г. Тихоненко (1984 p.), а кандидатами наук — колишні аспіранти кафедри: Л. І. Васильєва, М. О. Горін, І. Ф. Павленко, Ю. Т. Коробченко, Л. П. Кроткевич, B. C. Тарара, Л. М. Колесніков, В. Ф. Іванов, Н. П. Ніконов, О. П. Кірія, ШармаСурендер (Індія), Гарба Закарі (Нігер) та ін.

Грінченко О. М.

(1904?1997)

   На кафедрі ґрунтознавства велася велика методична робота з підготовки молодих спеціалістів для сільського господарства колишнього Радянського Союзу. Кафедра готувала студентів II, ІІІ курсів факультетів агрохімії і ґрунтознавства, захисту рослин, агрономічного, економічного, інженерів землевпорядкування, інженерів лісового господарства; було підготовлено більше 100 магістрів для 76 країн світу.  У 1977 р. ХСГІ перебазувався на нове місце ? землі навчально-дослідного господарства «Комуніст» (з 2004 р. ? «Докучаєвське»). 

Кафедра розмістилася в навчальному корпусі № 4 на двох перших поверхах, де має чотири навчальні лабораторії, дві лекційні, дві вагові кімнати, кабінет-музей геології і мінералогії, кабінет-музей лабораторії генезису і картографії ґрунтів, який нараховує більше 150 монолітів ґрунтів від одного до трьох метрів глибиною, що були відібрані під час навчальної практики студентами III курсу факультету агрохімії і ґрунтознавства під керівництвом Д. Г. Тихоненка, A. О. Георгі, а потім ? М. О. Горіна у 1962–1972 pp. 

  У 1979 р. кафедру очолив Микола Ілліч Лактіонов — доктор сільськогосподарських наук, професор, учень академіка О. Н. Соколовського. Він завідував кафедрою з 1979 до 2005 pp., будучи проректором з навчальної роботи ХДАУ імені В. В. Докучаєва в 1969–1993 pp. і його ректором у 1993–1996 pp. У цей час кафедра продовжувала традиції, які склалися в попередні роки її функціонування. Основою наукового кредо професора М.І. Лактіонова було те, що він розглядав органічну частину ґрунту не як певну «органічну речовину», а як складний і динамічний за хімічним складом комплекс органо-мінеральних сполук зі стійкими властивостями. Ґрунтуючись на цьому, він використовував наявні й створював власні методи досліджень, спрямовані на вивчення властивостей, а не варіабельного складу гумусу.

Лактіонов М. І.

(1926?2007)

 

Тихоненко Д. Г.

(рік нар.1937)

  З 2005 р. на посаду завідувача кафедри ґрунтознавства за конкурсом було обрано Дмитра Григоровича Тихоненка — доктора сільськогосподарських наук, професора, який працював деканом факультету агрохімії і ґрунтознавства в 1972–1996 pp., а з 1996 р. і до 2009 р. проректором з навчальної роботи Харківського НАУ імені В. В. Докучаєва. У той час на кафедрі працювали чотири професори (Д. Г. Тихоненко, М. І. Лактіонов — У той час на кафедрі працювали чотири професори (Д. Г. Тихоненко, М. І. Лактіонов — доктори сільськогосподарських наук, М. О. Горін — доктор біологічних наук, С. Ю. Булигін — член-кореспондент УААН); шість доцентів (В. В. Дегтярьов — декан факультету агрохімії і ґрунтознавства, B. C. Тарара, Л. Л. Величко, К. Б. Новосад, О. М. Казюта, О. Ю. Чекар); викладач (B. C. Тіщенко — кандидат сільськогосподарських наук); асистент (C. B. Крохін); три старших лаборанти (В. О. Малюга — матеріально відповідальна; Н. П. Булат; Г. М. Чередниченко, лаборант — О. С. Яременко).  

  У 1999–2002 рр. докторантом кафедри був В. І. Філон — доцент кафедри агрохімії, якийу 2011 році захистив докторську дисертацію на тему: «Діагностика і екологобезпечне спрямування трансформації ґрунтів при  внесенні добрив».

  З 2012 року кафедру очолює доктор сільськогосподарських наук, професор В. В. Дегтярьов, який працював заступником проректора з заочної освіти в 1993-2001 рр., деканом факультету агрохімії і ґрунтознавства в 2001-2013 pp., а з лютого 2013 року першим проректором Харківського НАУ імені В. В. Докучаєва. У 2010 році професором В. В. Дегтярьовим захищена докторська дисертація на тему: «Колоїдно-хімічна характеристика гумусово-акумулятивного ґрунтотворення і родючості природних й агрогенних чорноземів лівобережного Лісостепу та Степу України».

  З 2005 р. на кафедрі діє науково-виробнича лабораторія з охорони ґрунтів, науковим керівником були професор С. Ю. Булигін, проф. Дегтярьов В.В., а завідувачами — магістр C. B. Калюга (2005–2007), аспірант Д. В. Гавва (2007–2009), асистент кафедри ґрунтознавства С. В. Крохін, а 2012 року – аспірант Дегтярьов Ю.В.

Дегтярьов В. В.

(рік нар.1958 )

Лабораторія  охорони ґрунтів

(проф. М.О. Горін з аспірантами О. Моргуновою та Я. Гніденко)

  Викладачі кафедри проводять заняття зі студентами всіх факультетів агроуніверситету з таких дисциплін: «Геологія з основами мінералогії», «Ґрунтова мікробіологія», «Ґрунтознавство загальне», «Ґрунтознавство часткове», «Ґрунтознавство з основами геології», «Ґрунти світу», «Ґрунтова картографія», «Екологічне ґрунтознавство», «Охорона ґрунтів», «Біогеохімія ґрунтового покриву», за якими викладачами кафедри за останні п'ять років (2001–2006 pp.) видані такі підручники і посібники: «Агроґрунтознавство» (М. І. Лактіонов), «Ґрунтознавство часткове» (Д. Г. Тихоненко), «Картографія ґрунтів» (Д. Г. Тихоненко і співавтори), «Геологія з основами мінералогії» (Д. Г. Тихоненко і співавтори), «Ґрунтознавство» (Д. Г. Тихоненко і співавтори), «Мікробіологія ґрунтів» — посібник для лабораторно-практичних занять (Д. Г. Тихоненко і співавтори), «Лабораторний практикум з ґрунтознавства» (М. І. Лактіонов і співавтори). 

  Викладачі кафедри видали близько 20 навчально-методичних рекомендацій з питань ведення самостійної та індивідуальної роботи студентів, курсового і дипломного проектування тощо. Навчальна робота традиційно тісно пов'язана з науковою.

  У науковій роботі беруть участь усі викладачі кафедри, аспіранти, магістри і студенти II-V курсів на ініціативній (безоплатній) основі, виконуючи наукові дослідження за державною науково-технічною програмою «Родючість, охорона й екологія ґрунтів Полісся і Південно-Східного Лісостепу України», яка координується головним в Україні ННЦ «ІГА імені О. Н. Соколовського».

  Наукову кафедральну програму спрямовано на реалізацію державної політики в галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів Полісся і Лісостепу України різного походження.

  В останні десятиріччя ґрунтовий покрив України зазнав значного антропогенного навантаження, унаслідок чого відбулися деградаційні зміни, що призвели до зниження кількості поживних речовин і гумусу, підвищення кислотності, руйнування структури, переущільнення орного шару, розвитку водно-ерозійних процесів, хемогенного забруднення ґрунтів, і в кінцевому підсумку до зниження родючості земель. У зв'язку із цим викладачі кафедри включилися у виконання державних наукових розробок з підвищення родючості ґрунтів, їх агровиробничої характеристики і класифікації. Наукова група під керівництвом професора В. В. Дегтярьова у складі доцентів О. Ю. Чекар, С. В. Крохіна, асистентів Моргунової О.І., Панасенко О.С. вивчає вплив окультурювання на трансформацію органічної частини ґрунтів. Установлено дуже важливі закономірності утворення активного і пасивного гумусу, реакційної здатності гумусу, визначення функціональних (хімічних) груп та їх значення у формуванні поглинальної здатності ґрунтів.

  Наукова група, якою керує професор Д. Г. Тихоненко, спрямовує свій пошук на дослідження впливу господарської (антропогенез) діяльності на сучасні процеси ґрунтогенезу, агрономічні характеристики та екологічні режими ґрунтів у межах долинних ландшафтів Полісся і Лісостепу України (біодіагностика, систематизація, оцінка, еволюція). На основі цих досліджень розроблено палеографічну схему еволюції долинного ландшафту і ґрунтоутворення протягом голоцену квартера (Д. Г. Тихоненко, М. О. Горін, B. C. Тіщенко), а також класифікацію ґрунтів України (Д. Г. Тихоненко), яка служить основою для складання класифікаційного списку ґрунтів України, їх агрономічного групування, що є головною науковою базою для проведення майбутніх ґрунтових обстежень території держави з використанням дистанційного зондування землі.

  Професор М. О. Горін обґрунтував теорію і практику агрохімічного окультурювання заплавних ґрунтів Полісся і Лісостепу України, що дозволяє у два-три рази підвищити врожайність природних (заплавних) трав (луків).

  Доцент О. М. Казюта показав, що лісові алювіальні ґрунти заплави верхнього і середнього Сіверського Дінця розвиваються за гідроморфно-акумулятивним типом ґрунтоутворення у зв'язку з високою активністю Са2+ і низькою активністю йонів натрію, що обумовлено врізаністю русла ріки в карбонатні мезозойські породи (як правило, крейдяні). Доцентом К. Б. Новосадом, асистентом Гаввою Д. В. проведено ґрунтові дослідження з виявлення впливу лісових культур на агрономічну характеристику чорноземних ґрунтів. Дуже важливі закономірності зміни характеристик ґрунтів та їх родючості встановила доцент Л. Л. Величко під час дослідження дії лісових смуг різного меліоративного призначення.

  З 2008 р. на кафедрі працюють доценти А. О. Ачасова, кандидат біологічних наук і А. Б. Ачасов, доктор сільськогосподарських наук, який у 2010 р. захистив докторську дисертацію «Ґрунтово-геоінформаційні засади протиерозійної оптимізації агроландшафтів: теорія і практика», виконану під керівництвом професора С. Ю. Булигіна.

  За останні роки оновилися і зміцнилися наукові контакти кафедри ґрунтознавства з колегами із різних країн далекого та ближнього зарубіжжя. Особливо плідною стала співпраця (у тому числі у рамках договорів про творчу співпрацю) з кафедрами ґрунтознавства таких установ країн СНД: 

  - у Російській Федерації — МДУ імені М. В. Ломоносова (факультет ґрунтознавства), професор, доктор біологічних наук академік РАН Г. В. Добровольський, професор, доктор біологічних наук, академік РАН С. О. Шоба; Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва, професор, доктор сільськогосподарських наук М. Ф. Ганжара; Санкт-Петербурзький державний агроуніверситет, професор, доктор сільськогосподарських наук І. М. Донських; Центральний музей ґрунтознавства імені В. В. Докучаєва РАСГН, професор, доктор сільськогосподарськихнаук Б. Ф. Апарін; Воронезький державний університет, професор, доктор біологічних наук Б. П. Ахтирцев; Нижньогородський (Горьківський) СГІ, професор, доктор сільськогосподарських наук Б. О. Нікітін; Курська державна СГА імені І. І. Іванова, професор, доктор сільськогосподарських наук В. Д. Муха (кафедра ґрунтознавства та агрохімії); Казанський державний університет імені Ульянова-Леніна, професор, доктор біологічних наук Г. Ф. Копосов; Бєлгородський державний СГІ, доцент, кандидатсільськогосподарських наук Л. М. Колесніков; Південний Федеральний університет (Ростов-на-Дону), професор, доктор сільськогосподарських наук В. Ф. Вальков;

  - у Білорусі — Білоруський НДІ ґрунтознавства та агрохімії, директор інституту, професор, доктор сільськогосподарських наук В. В. Лапа, професор, доктор сільськогосподарських наук А. Меєровський;

  - у Молдові — Молдавський НДІ імені М. О. Дімо, Молдавський державний університет, професор, кандидат сільськогосподарських наук, кандидат філософських наук Г. Я. Стасьєв; Молдавський СГІ імені М. В. Фрунзе, професор, доктор сільськогосподарських наук, академік В. Г. Унгуряну;

   - у Грузії — Грузинський державний аграрний університет, професор, доктор сільськогосподарських наук Т. Ф. Урушадзе; Грузинський державний університет імені І. Чавчавадзе, професор, доктор біологічних наук В. Г. Лежава. 

   Продовжено співпрацю з науковцями колишнього Радянського Союзу, а нині Євросоюзу:

  - в Естонії — Естонська сільськогосподарська академія (м. Тарту), професор, доктор біологічних наук Л. Ю. Рейнтам, а також іншій країні ЄС:

  - у Болгарії — Науково-дослідний інститут фуражних культур (м. Плевен), доктор Іван Пачев.

  Поглиблено польсько-українську співпрацю в рамках європроекту «Роль науки у формуванні та професійному удосконаленні дорадчих кадрів». Польським колегам (Вармінсько-Мазурський університет) зроблено пропозиції (професор, доктор біологічних наук М. О. Горін) щодо виробництва екобезпечної продовольчої продукції і розробки сумісно з Інститутом добрив і ґрунтознавства у Пулавах проекту «Перша у світі кафедра ґрунтознавства».

  Кафедра продовжує плідно працювати над написанням та виданням навчально-наукової літератури. З 1995  року видано більше 30 томів «Вісника ХНАУ» серії «Ґрунтознавство, агрохімія, землеробство, лісове господарство» (головний редактор — професор В. В. Дегтярьов, відповідальний секретар — доцент К. Б. Новосад).

З 2009 р. видано:

  - за редакцією професорів, доктора геолого-мінералогічних наук П. В. Заріцького і доктора сільськогосподарських наук Д. Г. Тихоненка «Геологія з основами мінералогії» (522 с.), затверджений МОН України як типовий підручник для агрономічних, геологічних, екологічних, інженерних спеціальностей університетів III-IV рівнів акредитації (редактор-укладач професор, доктор біологічних наук М. О. Горін, автори П. В. Заріцький, Д. Г. Тихоненко, М. О. Горін, В. В. Андрєєв, В. В. Дегтярьов);

  - за редакцією професорів, докторів сільськогосподарських наук Д. Г. Тихоненка і В. В. Дегтярьова «Лабораторний практикум з ґрунтознавства» для студентів агрономічних, екологічних та інших спеціальностей університетів III-IV рівнів акредитації (автори Д. Г. Тихоненко, В. В. Дегтярьов, К. Б. Новосад, Л. Л. Величко та ін.);

   - професор Д. Г. Тихоненко видав цикл лекцій з «Класифікації ґрунтів», «Еволюції ґрунтів», «Учення про будову ґрунтового покриву» для студентів, слухачів магістратури та аспірантів факультету агрохімії і ґрунтознавства; а професор М. О. Горін — лекцію «Земля і геологічні процеси», а також «Практикум з ґрунтознавства, геоботаніки та агрохімії» для бакалаврату інженерно-землевпорядного факультету;

  - професор В. В. Дегтярьов видав монографію «Гумус чорноземів Лісостепу і Степу України».

  Сьогодні на кафедрі працюють доктор сільськогосподарських наук, професор В. В. Дегтярьов, доктор сільськогосподарських наук, професор Д. Г. Тихоненко, доктор біологічних наук, професор М. О. Горін, доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Ю. Л. Цапко, доценти, кандидати сільськогосподарських наук Величко Л. Л., Новосад К. Б.? Крохін С. В., Казюта О. М., Чекар О. Ю., Ачасова А. О., старший викладач, кандидат сільськогосподарських наук Казюта  А. О., викладач, кандидат сільськогосподарських наук Гавва Д. В., асистенти Моргунова О. І., Панасенко О. С. Аспірантами кафедри є Дегтярьов Ю. В., Чередніченко І. В., Усата Р. Ю.

  З березня 2013 року при кафедрі відновлено роботу спеціалізованої вченої ради К 64.803.02 з захисту кандидатських дисертацій за спеціальністю 06.01.03?агрогрунтознавство і агрофізика.

  За останні роки викладачами кафедри отримано сім патентів на винаходи, які стосуються розробки нових видів повільнорозчинних добрив, переробки твердих побутових відходів у органо-мінеральні добрива, діагностики ґрунтових процесів.

  Наукові дослідження, що проводяться на кафедрі ґрунтознавства із залученням студентів та аспірантів, продовжують наповнювати державну базу даних про ґрунтово-земельні ресурси України як головне багатство нашої держави, їх еколого-генетичні та агровиробничі властивості, екологічні режими, сучасний стан, оцінювальні параметри, чого потребує практика ґрунтового картографування та землеоцінювання, актуалізованого кризовими явищами у світовій економіці. Найвища в Європі ставка земельної ренти, притаманна від природи українським ґрунтам, повинна бути обов’язково врахованою в антикризових програмах уряду та інших державних інституцій України, у тому числі й стосовно заходів щодо нового туру великомасштабних обстежень ґрунтів для точного визначення їх ресурсних можливостей, оцінки землі як товару, її охорони і раціонального використання.

  Кафедра ґрунтознавства гідно зустрічає 200-річчя свого рідного агроуніверситету!


:  prezentacya.pptx (завант.: 37)

    

Авторизація