Опубліковано: 7-05-2014, 09:25 / Переглядів: 206 / Новини / Виховна діяльність


ДЯКУЄМО ЗА ПЕРЕМОГУ!

    Напередодні 69-ї річниці Великої Перемоги над фашизмом вдячні потомки обов’язково скажуть Ветеранам Великої Вітчизняної війни: ми вдячні Вам за виняткові мужність і відвагу. За те, що безстрашно і безкорисливо воювали за нашу землю. За те, що подарували нам життя. За те, щ Ваші руки вдень і вночі тримали зброю, захищаючи світ від темряви фашизму.

   Слова вічної вдячності ми висловлюємо учаснику бойових дій, ветерану праці, колишньому викладачеві кафедри історичних і соціально-політичних дисциплін НІКОЛАЄВУ Віктору Миколайовичу.

   Його життєвий шлях був сповнений небачених випробувань і справжнього героїзму. Народжений 1926 р. , на початку війни він ледь встиг закінчити сім класів школи. Після окупації фашистами Харкова 25 жовтня 1941 р. юнак зазнав усіх страхіть існування в окупованому ворогом місті. Після звільнення Харкова радянськими військами у серпні 1943 р., Віктора Миколайовича було мобілізовано до армії. «Курс молодого бійця був коротким, – згадує він. – Служив я в Окремому інженерно-саперному батальйоні рядовим, а згодом – сержантом, помічником командиру взводу. Бойовий шлях проходив разом з військами Степового, 2-го Українського, а від вересня 1944 р. – 1-го Українського фронтів. Говорять, що сапер помиляється один раз у житті. Доля до мене була поблажливою – двічі був поранений, але залишився живим».

   Після закінчення полкової саперної школи вже у 18-річному віці він брав участь у Корсунь-Шевченківській та Ясько-Кишинівській стратегічних операціях. Під командуванням помічника командира взводу саперів сержанта В.М. Ніколаєва радянські солдати розміновували фашистські укріплення, мости, переправи. За участь у цих боях В.М. Ніколаєва було нагороджено нагрудними знаками «40-річчя Корсунь-Шевченківської битви», «Ясько-Кишинівська операція», відзнаками «Отличный сапёр», «Отличный минёр». Сапер-мінер В.М. Ніколаєв у складі військ 2-го Українського фронту брав участь у наступальних операціях під час Вісло-Одерської операції, у складі 1-го Українського фронту – у боях за оволодіння твердинею фашистського рейху – Сандомирським плацдармом.

   Розповідаючи про час страшних випробувань, ветеран споминав: «Важкими були фронтові дороги. Згадується такий епізод. На початку 1945 р. у районі Левінсбергу колона наших гвардійських «катюш» заїхала на заміновану німцями польову дорогу. Одна з машин підірвалась, інші зупинилися. Нашому взводові було наказано розмінувати дорогу і забезпечити подальший рух машин. Задача виявилася нелегкою, адже протитанкові міни були покриті шаром льоду. Діяти треба було швидко, тому що у будь-яку мить могли з’явитися фашистські літаки. А поспішати при розміновуванні не припустимо. Міни знаходили міношукачами, потім саперними ножами звільняли їх від льоду і вилучали детонатор. Але німці часто встановлювали міни на «невилучення», тобто встановлювали запал знизу, тому потрібно було виявляти виняткову обережність. Попри усі труднощі, взвод з поставленою задачею впорався, і «катюші» продовжили шлях на фронт для нанесення німцям раптового удару. За цю операцію декількох бійців взводу, зокрема й мене, було нагороджено медалями».

  До 1950 р. Віктор Миколайович проходив службу в Прикарпатському військовому окрузі. У цей період він екстерном закінчив Бориславське педагогічне училище і заочно – Дрогобицький вчительський інститут. Після демобілізації працював вчителем історії у середній школі № 113 Орджонікідзевського району м. Харкова. Водночас навчався на заочному відділенні історичного факультету Харківського державного університету. Після його закінчення працював директором школи, а пізніше – викладачем історії в ХСГІ імені В.В. Докучаєва.

   Чимало колег Віктора Миколайовича та випускників нашого університету знають його як авторитетного історика-викладача, захоплення якого наукою, літературою, поезією, музикою робили його лекції винятково цікавими. Любов до студентів, повага до колег, допитливе ставлення до життя – це ті якості, які якнайкраще характеризують ветерана війни і праці, і які він не втратив дотепер.

  Час невблаганний, дедалі менше залишається серед живих учасників бойових дій. І тому ветеран-сапер В.М. Ніколаєв багато зусиль віддає патріотичному вихованню молоді, щоб донести до юнацтва всю правду про ту страшну війну. Щороку на зустрічах зі школярами, студентами і курсантами м. Харкова він з великою гордістю розповідає про мужність радянських воїнів і офіцерів, яку вони виявили у боях з фашистськими загарбниками. На зустрічі зі студентами ХНАУ Віктор Миколайович згадував: «У січні 1945 р., під час форсування р. Одра поблизу м. Бреслау, наш батальйон спільно з військами 52-ї армії вийшов на захід до замінованої р. Нейсе. То була остання водна твердиня перед наступом на Берлін… 16 квітня наша армія взяла участь у Берлінській операції… Я тоді перебував у госпіталі, адже 7 квітня 1945 р. мене було важко поранено під час проведення мінування».

   За мужність і відвагу на війні нашого колегу було нагороджено двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медаллю «За отвагу» та багатьма іншими бойовими медалями.

   Низький уклін визволителям від фашизму… Адже ми останнє покоління, яке бачить і спілкується з Ветеранами Великої Вітчизняної війни.

 

 

Олена Голікова, кандидат історичних наук

    

Авторизація