Опубліковано: 10-09-2014, 13:36 / Переглядів: 485 / Новини / Виховна діяльність


«Н.К.»: до 205-річчя від дня народження Н.В. Кукольника

«Н.К.»:

до 205-річчя від дня народження Н.В. Кукольника

Н. Кукольник. Портрет роботи К. Брюллова. 1836 р.

   Драматург, перекладач, прозаїк і поет, автор текстів популярних романсів Нестор Васильович Кукольник (1809–1868) народився в Санкт-Петербурзі в родині вченого і педагога В.Г. Кукольника, русина з Підкарпатської Русі за походженням.
   Початкове виховання і освіту Нестор здобув у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька. Майбутній письменник блискуче пройшов гімназійний курс. Однокашник Гоголя, Гребінки, Кукольник брав живу участь у літературних дослідах і експериментах своїх товаришів (журнал «Зірка»). Бібліотека гімназії, багата історичними творами, два-три непогані педагога і компанія обдарованих товаришів сприяли формуванню міцного фундаменту в освіті Нестора Кукольника: він вийшов з гімназії розвиненим, начитаним юнаком, який добре знав декілька мов, історію, літературу тощо. По закінченні гімназії, близько двох років він викладав російську словесність у двох гімназіях Вільно (нині – Вільнюс) та встиг зарекомендувати себе відмінним педагогом.    Прибувши 1832 р. до Петербургу з літературним багажем, у якому знаходився «Торквато Тассо», розпочатий ще в Ніжині, Кукольник відразу розпочав публікуватися. Звучні вірші щойно названої драматичної фантазії, в яких відчувався свіжий і безсумнівний талант, мали величезний успіх і створили Кукольнику славу поета.  «Все наперерыв читали звучные стихи этого произведения...» ? згадували сучасники. Критики вихваляли молодого поета, відзначаючи його драматургічну обдарованість: «Имя автора кажется не было знакомо читателям печатно... И вдруг является он в толпе истертых литературных известностей... с творением поэтическим, прекрасным по стилю, прекрасным по стихам ...» ? писав М.О. Польовий.

   Після успіху «Торквато Тассо» Кукольник стає в Петербурзі майже легендарною особистістю. Про нього говорять в аристократичних салонах, на балах і при дворі. Публіка ототожнювала поета з героєм його п’єси –  бідним, приниженим генієм, на якого зненацька звалилася велика слава. «Говорили, что он красавец собой, что многие женщины и девы заочно влюблялись в него и что он был героем самых романтических приключений» (із записок В.А. Інсарського).

   Знаходячись на службі Канцелярії військового міністерства, Кукольник тривалий час подорожував Росією. І хоча літературну діяльність він не залишав, багато часу і сил віддавав службовим справам. Серед яких, особливо визначною, стала справа вивчення стану гірничодобувної промисловості в районі Донбасу. Результати цієї роботи згодом, досить істотно, вплинули на економічний розвиток західного Донбасу, особливо після будівництва залізниці Курськ-Харків-Таганрог, обґрунтуванням якої успішно займався Н. Кукольник разом із братами-промисловцями Поляковими.

   Творчість Нестора Кукольника широка і багатогранна. Поряд із драматургією, він успішно випробовував сили в жанрі авантюрного роману, історичної повісті, художної критики, поезії і навіть у музиці. 1838 р. світ побачив ряд періодичних видань мистецтвознавчого характеру. Письменник стояв біля витоків жанру драматичної поеми, першим використавши і увівши в ужиток прийоми і мотиви, які пізніше знайдуть відображення у творчості А.К. Толстого, Л.А. Мея, М.І. Цвєтаєвої та ін. Кукольник також першим у вітчизняній літературі представив новий тип жанру історичного роману, який потім на Заході знайшов блискуче втілення у романах О. Дюма, його сучасника. Наслідуючи Ежена Сю та Поля де Кока, Нестор Васильович почав розвивати любовно-авантюрний жанр. Його літературні пошуки на сюжети з зарубіжної історії справедливо можна розглядати як зародження історико-біографічного жанру, що пізніше отримав розвиток у романах-дослідженнях Д.С. Мережковського, Ю.М. Тинянова, Ольги Форш.

   У період найбільшого творчого злету Н. Кукольник зближується з композитором М. Глінкою і художником К. Брюлловим. Його участь у долі таких письменників і поетів як Т.Г. Шевченко, М.Є. Салтиков-Щедрін та І.С. Нікітін загальновизнана. На його вірші написали музику 27 композиторів, у тому числі М. Глінка (класичні романси «Жаворонок», «Попутная песня» та ін.), О. Варламов, С. Монюшко.

 

К. Брюллов, М. Глінка і Н. Кукольник у 1839–1841 рр.

   Кукольника звеличували, його повинні були звеличувати, і скоро слава його, – за словами одного сучасника (В.А. Інсарского) – була така, що «важко уявити для поета і взагалі для літератора славу блискуче тієї, якою в той час (кінець 30-х і початок 40-х рр.) користувався Кукольник». Не кажучи про те, що малі літературні сили горнулися до нього. Письменнику пощастило користуватися симпатіями і дружбою осіб, знаменитих у мистецтві: Глінка і Брюллов були першими друзями поета. Глінка писав музику до його творів, Брюллов писав з нього і його братів портрети. У хорі похвал не чутні були деякі голоси, що критикували його творчість; кілька експромтів, досить уїдливих, не поширювалися далі літературних гуртків.

   Натура артистична, Кукольник мав відмінний музичний слух, чималі художні здібності й розуміння у мистецтвах. Відмінний співрозмовник, любитель-музикант, співак і композитор, товариська людина, він умів обирати собі по серцю друзів і приятелів, і підтримувати знайомство з потрібними йому людьми. У приязних, близьких або просто добрих відносинах він був мало не з половиною відомих осіб Петербурга і Москви. Воістину дивовижна здатність швидко складати і писати, і порівняно високий гонорар, яким свого часу оплачувалися твори Кукольника, забезпечували поетові безбідне існування. Кукольник жив, ні в чому собі не відмовляючи, і давав вечірки, на які збиралося численне товариство представників літератури, мистецтва та осіб, займаючих чільне місце у сферах, які з мистецтвом нічого спільного не мали. Правда, ці галасливі збіговиська, з рясною випивкою, в ім’я літератури і мистецтва, не мали для останніх особливого значення і «салон» Кукольника користувався не зовсім-то схвальною репутацією. Письменники, які більше цінували свої звання, з Кукольником намагалися не зближуватися. Зокрема, Гоголь, його товариш по гімназії, цурався Кукольника і тільки в свої останні роки, як видно з невиданого щоденника, бував кілька разів у свого колишнього однокашника. Але спілкування поета з людьми, які присвятили так чи інакше свій вік на служіння «прекрасному», було для Кукольника не даремним. Він зробив видання дорогих, на той час, мистецьких журналів, які, незважаючи на нетривалість свого існування, сприяли піднесенню в нашій публіці естетичних потреб та смаків і склали сторінку в історії художніх видань.

   Не встигло пройти і 20 років літературної діяльності Кукольника, як йому довелося переконатися в охолодженні до нього публіки. Видане 1851 р. зібрання творів не мало значного успіху. Бєлінський зауважував: «талант Кукольника не так слаб, чтобы ограничиться безделками, доставляющими фельетонную известность, и не так силен, чтобы создать что-нибудь выходящее за черту посредственности». Дійсно, якщо уважно придивитися до творів Кукольника, не важко переконатися, що, незважаючи на всю їхню розмаїтість із зовнішнього боку, вони занадто одноманітні по духу, нудні і стомлюючі по розпливчастості, безлічі всіляких подробиць і дійових осіб.

   Відсутність у нього якостей видатного письменника, з одного боку, з іншого – нові напрями в суспільстві, нарождення нових ідей, яких Кукольник, навряд чи був прихильником, нарешті, поява в літературі плеяди талановитих письменників – все це відсунуло твори Кукольника в межі забуття. 1847 р. Бєлінський, підбиваючи підсумок щойно зробленого огляду драм і романів Кукольника, цілком правильно сказав: «все это теперь забыто и всего этого не разбудишь от вечного сна никакими новыми изданиями».

   Звісно, неможливо не погодитися з видатним мислителем, та… Нестор Кукольник був особистістю цікавою й, свого часу, впливовою. Він жив яскраво, творив натхненно, хоча й поверхово; швидко злетівши, й сівши за обрій наостанок життя.

   Суперечки з приводу значення письменника залишимо критикам, а погляд свій звернемо на твір, що став на шляху творчого піднесення Нестора Васильовича Кукольника – «Торквато Тассо», який зберігається у фонді рідкісних і цінних видань нашої бібліотеки.

    Кукольник Н.В. Торквато Тассо : драм. фантазия : в 5 актах, с интермедией, в стихах / Н.К.  – 2-е изд., доп. – СПб. : в тип. Э. Праца и К?, 1836. – XII, 166 с. ; 23 см. – Авт. установлен по: Словарь псевдонимов русских писателей, ученых  и общественных деятелей / И.Ф. Масанов. – М., 1960. – Т. 4. – С. 261.

Від автора: «Торквато Тассо, может быть, в Истории человеческого рода составляет единственный пример, до какого бедственного состояния доводит неотлучное присутствие гения! Может быть читатель моей фантазии не отыщет в ней всех точек зрения, с которых можно смотреть на многостороннюю жизнь человека, одаренного свыше счастливейшим даром искусства и несчастнейшим характером; но, милый читатель, это не моя вина. Я полюбил Тасса... «Еще дитя, в училище, за книгой»; Я с ним рос, с ним возмужал, – и понятия мои о его жизни, постепенно развиваясь в уме моем, начали совершенно противоречить понятиям обыкновенным, наконец образовали фантазию, которую, любезный читатель, если ты одарен многотерпением, будешь читать, перевернув два, три листа. –  Сознаюсь, первый камень фантазии положен в лета самой нежной юности; последний, с трепетом, положила рука моя в то время сурового опыта, когда мечтания юности и все пламенные стремления жаркого и усердного чувства охлаждает дикий вопль нынешней Критики... Мне хочется, чтобы всякий читатель догадался, почему я фантазировал так, а не иначе!»

   Повернемось у XVI ст. до Італії… Торквато Тассо (1544–1595) –  італійський письменник, поет епохи пізнього Відродження та бароко. Тассо розробив лицарський сюжет за правилами класичної поетики й підняв лицарський роман до рівня епопеї. 

  У витонченій атмосфері феррарського двору (м. Феррари, Італія) розцвів його поетичний талант. Пізніше під впливом контрреформації поет відмовився від філософського скептицизму, впав у хворобливу релігійність, страждав манією переслідування. В останні роки життя поневірявся містами Італії, але, врешті-решт, улаштувався в Римі.

Пам’ятник Торквато Тассо. Соренто (Італія)

   Творчість Тассо поєднує ренесансну лірику, яка зображує природу і любовне почуття, й барочні вірші з їх натуралістичністю і гіперболізмом. Головний твір Торквато Тассо – історична поема «Гоффредо» (1574–1575 рр.), яка повністю була опублікована під назвою «Звільнений Єрусалим» (1580) і мала актуальне значення у зв’язку з військовими зіткненнями європейських народів з турками. Поетичним зразком для Тассо служила «Іліада». Після духовного перелому Тассо стало здаватися, що у «Визволеному Єрусалимі» занадто багато світських мотивів, що суперечать релігійному задуму. Тассо відрікся від опублікованих чотирнадцяти пісень поеми. Друга редакція поеми під назвою «Завойований Єрусалим» (1593 р.) витримана в ортодоксально-католицькому дусі, з неї вилучені всі романтичні мотиви. У поемі «Створений світ» (1594) релігійний задум придушив художні достоїнства поезії Тассо.    Творчість поета зіграла значну роль у розвитку західноєвропейської літератури XVII–XVIII ст., а образ Тассо відображено у творах  Гете, Байрона, Батюшкова та Кукольника.

 оригінал твору Нестора Кукольника «Торквато Тассо» (1836 р.)

із фонду ФБ ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

 

Головний бібліограф Жидких І.П.

    

Авторизація