Опубліковано: 6-11-2015, 10:29 / Переглядів: 270 / Новини / Жизнь замечательных людей


НАЗУСТРІЧ 200-РІЧЧЮ ХНАУ ім. В.В. ДОКУЧАЄВА – КАФЕДРА ГРУНТОЗНАВСТВА

НАЗУСТРІЧ 200-РІЧЧЮ ХНАУ ім. В.В. ДОКУЧАЄВА – КАФЕДРА ГРУНТОЗНАВСТВА

 

Сибірцев Микола Михайлович  

 Сибірцев Микола Михайлович – перший завідувач кафедри ґрунтознавства. 

 Кафедру ґрунтознавства було засновано 5 січня 1894 р. з ініціативи та під безпосереднім керівництвом професора В.В. Докучаєва – засновника ґрунтознавства – у Ново-Олександрійському інституті сільського господарства і лісівництва, який базувався в Ново-Олександрії (Пулави) поблизу м. Люблін (Польша).

 Першим завідувачем цієї кафедри за клопотанням В.В. Докучаєва став (в порядку виключення) кращий його учень М.М. Сибірцев за одної умови: «отримання наукового ступеня магістра не пізніше 1 січня 1896 р.». 

 Сибірцев М.М. очолював кафедру з 23 січня 1894 р. до липня 1900 р. Він передчасно помер 20 липня 1900 р. від тяжкої хвороби (туберкульоз легень).

 16 березня 1896 р. на засіданні вченої ради фізико-математичного факультету Московського університету (тепер МДУ ім. М.В. Ломоносова) М.М. Сибірцев захистив магістерську дисертацію з геології з теми: «Оксько- Клязмінський район (з геологічною карткою)», що була видана окремою книгою (28 д.а.).

 «Итак, свершилося, и этим я всецело обязан Вам. Прошу Вас, не в качестве директора института, а в качестве моего старшего наставника и руководителя, принять от меня искреннюю и глубокую благодарность как за «науку» и всегдашнюю помощь, так и за доверие и благожелательное выведение на лучшее поприще, какого я только мог желать...», - писав М.М. Сибірцев В.В. Докучаєву (І.А. Крупенніков, 1979 р., с.66). 

 Сибірцев М.М. був улюбленим учнем В.В. Докучаєва. У 1882 - 1885 рр. він активний учасник Нижегородської експедиції В.В. Докучаєва, його помічник і опора. За сім років праці М.М. Сибірцева в Нижньому Новгороді (1885-1892 рр.) ним опубліковано 20 наукових праць і організовано музей природи краю.

 У 1892-1894 рр. – офіційний помічник В.В. Докучаєва як начальника особливої експедиції лісового департаменту. М.М. Сибірцев приймав участь у розробці програми цієї експедиції.

 Усі, хто працював із М.М. Сибірцевим, із великою повагою називали його «премудрым».

 Отже, М.М. Сибірцев розпочав працювати на посаді завідувача кафедри, маючи великий досвід науковця і практика з територіальних досліджень ґрунтів Нижегородської, Володимирської та інших губерній Росії. Тому йому було добре зрозуміло, яким чином організувати навчальну, наукову і методичну роботу на кафедрі. Тим більше, що її проводили на фоні реформування інституту, яке виконували за методикою В.В. Докучаєва. 

 Сибірцев М.М. розробив навчальну програму з ґрунтознавства для агрономів і лісівників, яка складалася з лекційного курсу і програми лабораторно-практичних занять. Особливу увагу при цьому приділяли програмі й методиці проведення польової практики студентів. Під час дослідження ґрунтів у природі за методикою, яку розробив В.В. Докучаєв, студенти повинні оволодіти методами «читання» (польова діагностика, за Г.С. Гриньом) ґрунтів у природі, відбору індивідуальних зразків (проб) ґрунту з кожного генетичного горизонту профілю ґрунтів для їх подальшого хімічного (лабораторного) аналізу і вивчення «суті» ґрунтів. Розшифрування ґрунтів проводили згідно з ученням В.В. Докучаєва про ґрунт «як самостійне, природно-історичне тіло», його профіль з індексуванням генетичних горизонтів, яку вперше запропонував В.В. Докучаєв. Конкретні висновки про розвиток (генезу) ґрунтів, описаних у ході польової практики, студенти виконували в руслі першої генетичної класифікації ґрунтів Росії, яку розробив В.В. Докучаєв.

 У процесі польової практики, за М.М. Сибірцевим, студенти відпрацьовували питання картографії ґрунтів і складання ґрунтових карт різного масштабу. 

 У камеральний період студенти в лабораторних умовах вивчали хімічні, фізичні та інші характеристики ґрунтів, зразки яких вони відбирали у польових (природних) умовах. 

 Сибірцев М.М. організував роботу хімічних лабораторій на кафедрі, де кожний студент мав робоче місце, хімічну посуду і реактиви для проведення досліджень відібраних зразків ґрунту у польових умовах. Аналіз матеріалів польових і лабораторних досліджень, який проводив кожний студент, служив основою для визначення продуктивних можливостей ґрунтів (родючості) і проведення земельно-оціночних робіт – бонітування ґрунтів, – методику якого розробив В.В. Докучаєв, а доповнив М.М. Сибірцев.

 Сибірцев М.М. написав перший у світі підручник «Почвоведение». Це практично основний зміст його лекційного курсу з ґрунтознавства, який він читав студентам 2 курсу (агрономам і лісівникам). 

 Перше видання підручника вийшло у світ 1900 р.; друге – 1909 р.; третє – 1914 р.; четверте – 1951 р. (472 сторінки); польською мовою — 1907 р.

 Підручник складається із шести відділів, що поділяються на глави.

 Відділ І. Ґрунтоутворення (наноси і вивітрювання). Глава І. «Материнські породи. Наноси». Глава II. «Динамічні явища ґрунтоутворення. Вивітрювання».

 Відділ II. Учення про ґрунт як масу. Глава І. «Мінеральна частина ґрунту». Глава II. «Загальний очерк хімічного складу мінеральної частини ґрунту як маси». Глава III. «Органічна частина ґрунтової маси». Глава IV. «Хімічні перетворення в ґрунтовій масі. Склад ґрунтового розчину і ґрунтового повітря». Глава V. «Фізичні властивості ґрунтів».

 Відділ III. Ґрунт як геофізичне утворення. Глава І. «Формування ґрунтових утворень». Глава II. «Вплив зовнішніх факторів на ґрунтові утворення». Глава III. «Вік ґрунтів і їх «історія»». Глава IV. «Методи дослідження ґрунтів у полі».

 Відділ IV. Описове ґрунтознавство. Глава І. «Природно-історична класифікація ґрунтів». Глава II. «Сучасний стан питання відносно загальної ґрунтової класифікації». Глава III. «Клас А. Зональні ґрунти». Глава IV. «Клас В. Інтразональні ґрунти». Глава V. «Клас С. Азональні або неповні ґрунти».

 Відділ V. Географія і картографія ґрунтів. Глава І. «Фізико- географічні області Росії». Глава II. «Картографія ґрунтів».

 Відділ VI. Бонітування ґрунтів.

 Підручник, який видав М.М. Сибірцев, отримав високу оцінку його сучасників, фахівців-ґрунтознавців. Він не втратив свого значення і дотепер.

 Сибірцев М.М. розвинув учення свого вчителя В.В. Докучаєва про ґрунти, їх класифікацію, зональність, картографію і бонітування. Крім підручника (енциклопедичного за змістом), потрібно відмітити інші важливі розробки М.М. Сибірцева. Серед них, у першу чергу, слід виділити такі: «Об основаниях генетической классификации почв» (1895 г.), «Химический состав растительно-наземных почв Нижегородской губернии» (1896 г.), «Об естественно-историческом изучении почв в России» (1897 г.), «Программа для исследования почв в поле (собирание почвенных образцов)» (1895 г.), «Почвенная карта Европейской России, составленная по почину и плану проф. В.В. Докучаева, Н.М. Сибирцевым, Г.И. Танфильевым, А.Р. Ферхминым» (1900 г.) тощо.

 Сибірцев М.М. виступав проти підрозділу ґрунтознавства на дві науки (теоретичне і агрономічне). За Сибірцевим, ґрунтознавство – це наука єдина, у якій є практична складова. Тепер добре відомі ці складові єдиної науки про ґрунт: меліоративне, лісове, екологічне, агрономічне тощо ґрунтознавство.

 Сибірцев М.М. уперше в історії ґрунтознавства ввів такі поняття: «ґрунтова зона», «зональний тип», «генетичні ряди ґрунтів», «підтипи ґрунтів», «ступінь розвитку ґрунтотворного процесу» (слабо-, середньо-, сильно-), «агрономічна оцінка ґрунтів». Тому не випадково, а закономірно М.М. Сибірцева вважають співзасновником ґрунтознавства. На період хвороби професора В.В. Докучаєва (1896-1900 рр.) – учителя і наставника, – М.М. Сибірцев став лідером наукової школи докучаєвців. Це учні В.В. Докучаєва, М.М. Сибірцева і, деякою мірою, К.Д. Глінки по Ново-Олександрії (Н.А. Дімо, І.А. Шульга, Г.М. Тумін, Н.І. Прохоров, Д.П. Гедеванішвілі, Т.П. Гордеєв, А.П. Чорний, А.І. Набокіх) з часом стали відомими вченими, очолили науково-виробничі та наукові підрозділи у країні. 

 Після смерті М.М. Сибірцева в 1900 р. кафедру ґрунтознавства очолив другий учень В.В. Докучаєва – Костянтин Дмитрович Глінка.

 

доктор с.-г. наук, професор

Тихоненко Д.Г.


    

Авторизація