Історія кафедри ґрунтознавства

    Кафедру ґрунтознавства Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва було створено 1894 р. за ініціативою і під безпосереднім керівництвом засновника науки про ґрунт В.В. Докучаєва у Ново-Александрійському інституті сільського і лісового господарства, який у 1914 р. (початок першої світової війни) був переведений до м. Харкова. Нині – це Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва. Аналізуючи більш ніж 100-річну історію кафедри, слід зауважити, що головним напрямом, серцевиною її роботи було і є розумне поєднання навчальної, науково-дослідної роботи з виробництвом. На всіх етапах складної історії кінця XIX, особливо XX ст., кафедра була носієм першого (зазвичай абсолютно нового) напряму в розвитку ґрунтознавства. Першим завідувачем кафедри за рекомендацією професора В.В. Докучаєва став його учень Сибірцев М.М. (1894-1899 рр.). Перша у світі класифікація ґрунтів на генетичних принципах (класифікація Докучаєва-Сибірцева), перший у світі підручник "Почвоведение" та інші ґрунтово-картографічні і земельно-оціночні роботи залишили добру пам'ять про Сибірцева М.М., який передчасно помер від тяжкої хвороби.

    Становлення науки про ґрунт тривало довгі роки. В її основу Докучаєвим В.В. було покладено генетичну й еволюційну ідею про те, що ґрунт, по-перше, – це самостійне природне тіло; по-друге, природно-історичне тіло; по-третє, функція природного середовища (антропогенез був доповнений після В.В. Докучаєва). У кінцевому результаті ця докучаєвська тріада обумовлює розвиток ґрунтотворного процесу, велику різноманітність ґрунтів світу, їх родючість. Теорія ґрунтотворення, генетична класифікація ґрунтів, поняття про "тип" ґрунту, польова (морфологічна) діагностика і методи ґрунтової картографії, зональність ґрунтового покриву, карти ґрунтів європейської частини Росії, бонітування земель – усе це вперше було зроблено В.В. Докучаєвим і нині використовується ґрунтознавцями різних країн світу.

   У 1899-1911 pp. кафедрою ґрунтознавства Ново-Александрійського інституту сільського і лісового господарства керував відомий ґрунтознавець академік Глінка К.Д., який з 1894 р. завідував кафедрою мінералогії і геології, а також одночасно з 1899 р. – кафедрою ґрунтознавства. Він керував дослідженнями ґенези, географії та класифікації ґрунтів у період столипінських реформ 1906-1912 pp. (експедиції Переселенського товариства), які охопили близько 3 млн км2 території Сибіру і Середньої Азії. Зібрані матеріали стали основою для видання невдовзі разом з академіком Прасоловим Л.І. оглядової карти ґрунтів азіатської частини СРСР.

    Підручник з ґрунтознавства, виданий Глінкою К.Д., витримав шість видань, у тому числі й англійською мовою. Учений розробив нову генетичну класифікацію ґрунтів світу і вперше обґрунтував п'ять типів ґрунтотворення (підзолистий, болотний, степовий, солонцюватий, латеритний), які утворюють 25 типів ґрунтів; він перший у ґрунтознавстві звернув увагу (1911 р.) на розвиток профілю деяких ґрунтів шляхом обезмулювання верхніх горизонтів. Цей процес згодом (1956 р.) Ф. Дюшофур назвав "лесиважем" (lessive). У 1927 р. Глінка К.Д. був обраний дійсним членом АН СРСР і став першим академіком-ґрунтознавцем, а також першим президентом Міжнародного товариства ґрунтознавців світу (МТГ), що підтвердило високий світовий авторитет ученого – послідовника В.В. Докучаєва і тодішнього радянського ґрунтознавства в цілому.

    У 1911 р. завідувачем кафедри став Смірнов-Логінова В.П., згодом ад’юнкт-професор, а після переведення інституту сільського господарства до Харкова кафедру очолив професор Муравлянський C.M., який досліджував питання характеристики твердої фази ґрунтів (гранулометричний склад, фізико-механічні властивості).

    З 1924 р. історія кафедри ґрунтознавства пов'язана з ім'ям академіка Олексія Никаноровича Соколовського – видатного вченого-ґрунтознавця, першого президента Академії аграрних наук України, академіка АН УРСР і ВАСГНІЛ, ректора Харківського сільськогосподарського інституту імені В.В. Докучаєва (1944-1959 рр.), визначного організатора сільськогосподарської науки і виробництва. Він очолював кафедру ґрунтознавства з 1924 до 1959 рр. Цей етап в історії кафедри став можливим завдяки поширенню в України з кінця XIX ст. ідеї генетичного (докучаєвського) ґрунтознавства та формуванню української (Харківської) школи ґрунтознавства.

    Ця особлива тема з історії аграрної науки знайшла своє висвітлення у наукових працях Тихоненка Д.Г., Вергунова В.А., Гриня Г.С., Грінченка О.М., Канівця В.І. Для зародження відомої школи ґрунтознавства в Україні у кінці ХІХ і на початку XX ст. важливе значення мали наукові ідеї вчених-педагогів Петровської землеробської академії, особливо Вільямса В.Р. і Прянишникова Д.М., а також науковців Санкт-Петербурзького університету (Гедройць К.К.) і Ново-Александрійського інституту сільського і лісового господарства на чолі з професором Докучаєвим В.В. У 1888-1894 рр. Докучаєв В.В. організував другу експедицію з вивчення земель колишньої території Росії в Полтавській губернії (Перша Нижньогородська експедиція). За результатами експедиційних досліджень було проведено не тільки вивчення земель цієї території України і виконано земельно-оцінні роботи, але й опубліковано "Русский чернозем" Докучаєвим В.В. і покладено початок зародженню нової науки про ґрунт – ґрунтознавства (1883 р.), відкрито кафедру ґрунтознавства (1894 р.). На зміну докучаєвському етапу у розвитку ґрунтознавства України (Докучаєв В.В., Сибірцев М.М., Глінка К.Д. та ін.) у другій половині 20-х рр. XX ст. прийшов, не випадково, "набокіховський".

    Набокіх О.І. (1874-1920 рр.) – учень і опонент В.В. Докучаєва, вихованець Ново-Александрійського інституту сільського господарства і лісівництва, працював у Новоросійському (Одеському) університеті, засновник глибоко-профільного ґрунтознавства. У теперішньому Одеському аграрному університеті є єдиний у світі музей ґрунтів з більше ніж чотириметровими монолітами, відібраними Набокіх О.І. Учений вів експедиційні дослідження ґрунтів Харківської, Херсонської, Подільської губерній, вивчав ґрунти інших територій – Волині, Кубані, Молдови, Грузії (Батумі) тощо. Він досліджував розвиток різних ґрунтів, класифікаційну проблематику, природно-ландшафтні комплекси, походження лесів тощо.

    Школу ґрунтознавців Набокіх О.І. продовжили Махов Г.Г. (генеза, діагностика, класифікація, картографування, агроінвентарізація ґрунтів), Крокос В.І. (засновник палеопедології), Лебедев А.Ф. (труд "Почвенные и грунтовые воды", водно-фізичні характеристики ґрунтів тощо).

    Розвиток ґрунтознавства в Україні у 20-ті роки XX ст. пов'язаний з Маховим Г.Г. (Махівим), детальний життєвий шлях якого висвітлений професором Вергуновим В.А.

    Махов Г.Г. – голова секції ґрунтознавства СГНК України (1920-1927 рр.), організатор 1-го з'їзду ґрунтознавців України (15-21 квітня 1923 р.), учасник першої сільськогосподарської виставки у м. Москві (19-21 жовтня 1923 р.), де демонструвалися відібрані Маховим Г.Г. зразки ґрунтів дослідних станцій України і складена ним карта ґрунтів України у масштабі 60 верст в англійському дюймі, а також колекція ґрунтів України, яка була відібрана Маховим Г.Г. і Віленським Д.Г. і представлена на І Міжнародному конгресі ґрунтознавців у м. Вашингтоні (1924 р.). Разом із секцією ґрунтознавства України, яку він очолював, Махов Г.Г. переїхав із м. Києва до м. Харкова (11.02.1924 р.), а з 15.03.1924 до 28.10.1924 рр. виконував обов'язки завідувача кафедри ґрунтознавства Харківського інституту сільського господарства імені X. Раковського (нині Харківський НАУ імені В.В. Докучаева).

    У 1924 р. професором науково-дослідної кафедри ґрунтознавства ХСГІ було обрано Соколовського О.Н. – учня академіків Вільямса В.Р. і Прянишникова Д.М. (Петровська землеробська академія, м. Москва).

  Кафедра ґрунтознавства, яку очолював професор Махов Г.Г., займалася навчально-методичною, а кафедра професора Соколовського О.Н. – науково-дослідною роботою. Згодом було створено єдину кафедру ґрунтознавства, завідувачем якої став професор Соколовський О.М. На кафедрі, крім Соколовського О.Н., працювали професори Махов Г.Г., Віденський Д.Г. (пізніше професор Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, який видав у 1956 р. підручник "Почвоведение") і Лавренко Є.М. (геоботанік, пізніше академік АН СРСР).

   Махов Г.Г. організував ряд експедицій по Україні, у результаті яких було створено карту ґрунтів України М 1:1000000, а також монографію-підручник "Ґрунти України" (1930 р.), де викладаються результати застосування докучаєвських методів для вивчення ґрунтів (морфологічні ознаки як діагностичний метод розпізнавання ґрунтів у природі та зв'язок ґрунтового покриву з елементами фізико-географічних умов ґрунтотворення, особливо з рослинним світом), розробив програму агроінвентаризації земель.

   Становлення і розвиток кафедри ґрунтознавства, починаючи з другої половини 20-х років XX ст., тісно пов'язані з ім'ям академіка Соколовського О.Н., який майже 35 років очолював кафедру ґрунтознавства. Це під його керівництвом створено наукову школу з агроґрунтознавства, яка отримала назву "Наукова школа академіка Соколовського" ("Харківська школа ґрунтознавців", "Українська школа ґрунтознавців").

   Наукова тематика, якою керував Соколовський О.Н., охоплювала такі концептуально важливі питання ґрунтознавства: теорія походження легкорозчинних солей у ґрунтах (Соколовський О.Н., Гринь Г.С., Яровенко А.Ф.); галогенез лесової товщі України (Гринь Г.С.); розвиток змитих ґрунтів (С.С. Соболєв); учення про активний і пасивний мул, гумус; колоїдно-хімічна технологія ґрунтів (Соколовський О.Н., Крупський М.К., Вернандер Н.Б., Лактіонов М.І., Демідієнко О.Я.); парадокс Соколовського – адсорбтивна ненасиченість лесів Са2+ (Соколовський О.Н.) і кристалообмінний водень (Дубовська Н.В.); теорія і практика розрахунку доз унесення кальцію у ґрунти за допоглинанням (Грінченко О.М.); походження й окультурювання солонцюватих ґрунтів Середнього Придніпров'я (Грінченко О.М., Можейко О.М.) і ґрунтів каштанового комплексу (Соколовський О.Н., Можейко О.М., Кисіль В.Д.); теорія окультурювання ґрунтів України і внесення вапна і гіпсу на чорноземних і торфових ґрунтах України (Грінченко О.М., Вознюк С.Г., Шелар І.А.); унесення малих доз гіпсу (2-4 ц/га) в рядки при посіві сільськогосподарських культур (Грінченко О.М., Пелипець В.О.); культурний (антропогенний) процес ґрунтотворення (Грінченко О.М., Чесняк Г.Я.); польова діагностика ґрунтів України (Гринь Г.С.); номенклатурний список ґрунтів України та їх агровиробниче групування (Гринь Г.С., Вернандер Н.Б., Можейко О.М., Яровенко А.Ф., Кисіль В.Д.); методика великомасштабних ґрунтових обстежень і складання ґрунтових карт України (Гринь Г.С., Вернандер Н.Б., Можейко О.М., Кисіль В.Д., Яровенко А.Ф.); сільськогосподарська типологія земель (Гринь Г.С., Бреус Н.М., Тіщенко В.М.); кріогенна теорія походження лесів і сольових акумуляцій (Киреєв О.О.).

   На базі кафедри ґрунтознавства під керівництвом академіка Соколовського О.Н. було створено НДІ ґрунтознавства (1956 р.), який розміщувався на території кафедр ґрунтознавства, агрохімії, землеробства.

   Успішно проведено великомасштабні дослідження ґрунтів України (1957-1961 рр.) під керівництвом академіка Соколовського О.Н.; складено ґрунтові карти і супроводжуючі їх матеріали різного масштабу і призначення, різко активізовано вивчення ґрунтового покриву України колишніми учасниками експедицій, вихованцями Харківської школи ґрунтознавців: схилове ґрунтотворення в Лісостепу і Полісся України (Георгі А.А.), колоїдно-хімічна характеристика гумусу чорноземів (Лактіонов М.І.), розвиток ґрунтів борових терас річок Лісостепу України (Тихоненко Д.Г.), лучні, болотні і торфові ґрунти, їх окультурювання (Вознюк С.Т., Трускавецький Р.С., Горін М.О., Коробченко Ю.Т.), культурне (антропогенне) ґрунтотворення різних природних зон світу: Полісся, Лісостеп, Степ, тропіки Африки (Муха В.Д.), азотний фонд чорноземів (Чесняк О.А.), великомасштабне дослідження ґрунтів території Бєлгородської області (1962-1972 рр.) і складання карт ґрунтів колгоспів і радгоспів у масштабі 1:10000 з агровиробничими цілями (Тихоненко Д.Г., Георгі А.А., Горін М.О.); ґрунти Карпатського регіону (Канівець В.І.), галоморфні і подові ґрунти сухих степів (Полупан М.І.), реградовані ґрунти Лісостепу України (Шелякін М.М.), причини солонцюватості ґрунтів сухих степів України (Нестеренко А.Ф.), дослідження хімії гумусу різних ґрунтів (Боцула О.О.), придатність ґрунтів Донбасу під сади (Джамаль В.А.), зрошення і галогенез ґрунтів (Кукоба П.І.), розвиток чорноземів (Бистрий В.А.), мочарні ґрунти (Сулима А.І., Полупан М.І., Яровенко Є.В.), агрогенетична характеристика ґрунтів України (Канаш О.П.), осолоділі ґрунти (Яшинова Е.І.), заплавні осолоділі ґрунти (Ковалішин Д.І.), агрогенетична характеристика та бонітування ґрунтів Казахстану (Лобода Б.П., Бобров В.А., Гусак В.С.), підвищення родючості ґрунтів Західної України (Коцюба І.О.), бонітування ґрунтів (Кузьмичов В.П., Сірий А.І.).

   Після смерті академіка Соколовського О.Н., завідувачем кафедри ґрунтознавства було призначено Грінченка О.М. – доктора сільськогосподарських наук, професора, заслуженого діяча науки УРСР, учня і послідовника Соколовського О.Н. Він очолював кафедру 20 років (1959-1979 рр.), будучи ректором ХСГІ імені В.В. Докучаєва впродовж 1959-1969 рр.

    Під керівництвом професора О.М. Грінченка на кафедрі продовжувалися дослідження ґрунтів України. Агрономічне ґрунтознавство, започатковане академіком Соколовським О.Н., знайшло свій розвиток у роботах таких учених, як: Гринь Г.С., Яровенко А.Ф., Кисіль В.Д., Шеларь І.А , Лактіонов М.І., Дубовська Н.В., Георгі А.А., Тихоненко Д.Г., Муха В.Д., Чесняк О.А. Згодом докторами наук, професорами стали: Яровенко А.Ф. (1970 р.), Лактіонов М.І. (1978 р.), Муха В.Д. (1982 р.), Тихоненко Д.Г. (1984 р.), а кандидатами наук – колишні аспіранти кафедри: Васильєва Л.І., Горін М.О., Павленко І.Ф., Коробченко Ю.Т., Кроткевич Л.П., Тарара В.С., Колесніков Л.М., Іванов В.Ф., Ніконов Н.П., Кірія О.П., Шарма Сурендер (Індія), Гарба Закарі (Нігер) та ін.

   На кафедрі ґрунтознавства проводилася велика методична робота з підготовки молодих спеціалістів для сільського господарства колишнього Радянського Союзу. Кафедра готувала студентів II, III курсів факультетів агрохімії і ґрунтознавства, захисту рослин, агрономічного, економічного, інженерів землевпорядкування, інженерів лісового господарства; було підготовлено більше 100 магістрів для 76 країн світу.

   У 1977  р. ХСГІ імені В.В. Докучаєва перебазувався на нове місце – землі навчально-дослідного господарства "Комуніст" (з 2004 р. – "Докучаєвське"). Кафедра розмістилася в навчальному корпусі N 4 на двох перших поверхах, де має чотири навчальні лабораторії, дві лекційні, дві вагові кімнати, кабінет-музей геології і мінералогії, кабінет-музей лабораторії генезису і картографії ґрунтів, який нараховує більше 150 монолітів ґрунтів від 1 до 3 метрів глибиною, що були відібрані під час навчальної практики студентами III курсу факультету агрохімії і ґрунтознавства під керівництвом Тихоненка Д.Г., Георгі А.А., а потім – Горіна М.О. у 1967-1972 рр. Препарацію монолітів ґрунтів виконали Георгі А.А., Тихоненко Д.Г. (1967-1972 рр.). Перебазування музею ґрунтів і кафедри виконував завідувач лабораторії генезису і картографії ґрунтів Різван В.С., а музею „Геології і мінералогії”, який був створений доцентом Кіреєвим А.А., а зразки геологічних порід і мінералів для музею відібрали Кіреєв А.А. і Тихоненко Д.Г. у геологічній експедиції в Свердловській області Росії. Художнє оформлення музеїв виконав Щербак О.Р.

   У 1979 р. кафедру очолив Микола Ілліч Лактіонов – доктор сільськогосподарських наук, професор, учень академіка Соколовського О.Н.. Він завідував кафедрою з 1979 до 2005 рр., будучи проректором з навчальної роботи ХДАУ імені В.В. Докучаєва в 1969-1993 рр. і його ректором у 1993-1996 рр. У цей час кафедра продовжувала традиції, які склалися в попередні роки її функціонування.

   З 2005 р. на посаду завідувача кафедри ґрунтознавства за конкурсом було обрано Тихоненка Дмитра Григоровича – доктора сільськогосподарських наук, професора, який працював деканом факультету агрохімії і ґрунтознавства в 1972-1996 рр., а з 1996 р. і до 2007 р. – проректором з навчальної роботи Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва.

    З 2012 р. завідувач кафедри професор, доктор сільськогосподарських наук –Дегтярьов Василь Володимирович



Оновлено: 20-02-2013, 10:11 / Переглядів: 2 555
 

Авторизація