100-річчя пам'яті О.С. Суворіна

До 100-річчя памяті О.С. Суворіна

 

«Мужицький син…

                                                              мужицької країни…»

 

            Благословенна провінція і молодь, що рветься з неї. Так, іноді неохайність і неосвіченість, так, життя сповнене пліток і суперечок, але одвічне прагнення досягнути до столиці. Та й що таке країна, як не провінція, як не та благодійна земля, що дає цілющу вологу столицям. Свіжий життєвий струмінь на столичних вулицях, відкритість в думках і скромність, незграбність у поведінці, але й бажання каторжно працювати і одержувати кошти –  хоча би в літературі, хоча би заради ідеалів, тільки б  підкорити столицю. Скільки відваги і таланту потрібно щоб досягти цієї мети.

 

 

             Ім’я Олексія Сергійовича Суворіна (1834 – 1912), журналіста, видавця, письменника, власника визначної національної загальноросійської газети «Новое время», успішного підприємця, голови театрального товариства, завжди викликало чимало думок та пересудів. Між тим, його можна вважати справжнім типом людини, видатної своїми здібностями, і, що найважливіше, своїм безмежним хистом уміти служити Батьківщині не за страх, а за совість. Його любов до країни була не афористична, не ефемерна, а просто діяльна, на всю широту його відкритої душі. А працювати Олексій Сергійович умів і любив. «Я считаю особенно грешными только тех, которые ничего не делали, а я целую жизнь работал, как превосходный работник, и думаю, что за это Бог мне кое-что простит».

 

            Майбутній видавець народився в селищі Коршево Бобровського повіту Воронезької губернії у сімї колишнього учасника Бородинської битви.

            Початок життя – це побут звичайної селянської сім’ї. Дев’ять дітей, чай – у свята, взуття – теж. «Единственная книга, которая была у нас, - это Евангелие на русском языке, издание Библейского общества». «До 14 лет…не читал ни одной детской книжки и не знал о их существовании. До 14 лет…не имел понятия о том, что такое театр. Пушкин мне попался в руки, когда мне было 15. О газете и журнале я узнал гораздо позже».

            У кінці  життя – багатство, слава, авторитет і у світі капіталу, і серед художньої інтелігенції Росії. Авторитет безперечний, хоча й не раз зі знаком «мінус». Змінювалися сторінки біографії, змінювалося обличчя на фотографіях та портретах від захопленого хлопчика до хитрого старого зі жвавими очима. Але незмінною залишилась енергія, надзвичайна та наполеглива енергія провінції.

 

 

            Перші творчі кроки Олексій Суворін робить у Воронезькому літературному гуртку. Виходять публікації, які не залишаються непомітними. Молодого письменника запрошують до Москви. Це стало початком великого злету. Л.М. Толстой, О.М. Островський, М.Є. Салтиков, М.О. Некрасов, І.С. Аксаков – це далеко не весь перелік імен видатних людей, які прийняли до своїх лав й молодого провінціала Суворіна.

            Захоплення літературою у словянському сенсі – це особлива стаття, особлива тема. Словянська людина завжди з благоговінням ставиться до друкованого слова, й бажання не просто висловитися, а й обовязково змінити  щось неправедне, дурне, не просто вимовити, а зробити словом – ось головний напрям словянської словесності.

            І Олексій Суворін як людина діяльна, наполеглива, вирішує видавати свою власну газету, і відтоді його ім’я в історії завжди буде пов’язано з «Новым временем».

 

 

 

            Олексій Сергійович розпочинає роботу в газеті саме тоді, коли вибухнула російсько-турецька війна, й відразу вливається в театр воєнних дій. Дійсно, як висловлювався сучасник, мабуть доля навмисно підготувала цю війну для «Нового времени», яке до її завершення стало одним із найбільш поширених періодичних видань країни.

            Суворін, завзятий газетяр, мав дещо більше у своїй підприємницькій натурі ніж просто «журналістський нюх» – відчуття ініціативи, любов до нововведень, уміння «створити» журналіста. Один із його співробітників на початку століття писав, що головним його талантом була «особлива здатність чи мистецтво створювати журналістів. Перш за все створювати, а не тільки знаходити».

 

            Особливо зворушливі стосунки склалися у Суворіна з Антоном Чеховим. Як і більшість літераторів, Чехов був зобов’язаний йому за підтримку під час фінансових негараздів. Одним із перших Суворін розгледів у Чехові значну величину в літературному середовищі. Для Антона Чехова Олексій Суворін став надзвичайно цікавим співрозмовником з його ліберальним напрямом мислення і вмінням бентежити суспільну думку, слухати її пульс.

            Завдяки вміло організованому типографському виробництву Суворіну вдалося не тільки видавати свою газету з додатками, а й розпочати видавництво книг, що надалі дозволило професору Кирпичникову  назвати його «Наполеоном книжної та видавничої справи Росії». Самостійним видавцем Олександр Сергійович стає  1872 року, коли видав перший «Русский календарь». Книжкові магазини Суворіна знаходилися у Петербурзі, Москві, Саратові, Ростові-на-Дону, а також Харкові й Одесі.

 

            Серед книжкових видань А. Суворіна особливу і найбільшу частину складали книги відомої на всю країну «Дешевой библиотеки». Найвизначнішою подією було видання до 50-річчя від дня смерті О.С. Пушкіна 10-томного зібрання творів великого письменника. Таким чином, читаюча Росія мали змогу одержати в свою бібліотеку збірку улюбленого поета. Французькі газети того часу писали, що «це дешеве видання не дає прибутку: це розкіш, яку дозволяє собі видавець-патріот». Згадувалися й епізоди, коли «натовп у день надходження у продаж цього видання, поспішаючи його отримати, увірвався до книжкового магазину і мимоволі спричинив його власнику значних збитків».

 

           Щодо продовження вищезгаданої серії, Суворін заснував ще «Научную дешевую библиотеку» і «Новую библиотеку». Пристрасть до історії і турбота про розповсюдження історичних знань серед читачів привела до численних історичних досліджень і романів, виданих Суворіним.

 

            Крім журналістики та видавничої діяльності , Олексій Суворін мав особливу пристрасть до театру. Серед багатьох репортерських заміток він частенько писав і про театр, був знайомий з багатьма петербурзькими акторами. А з 1895 року керує Літературно-художнім товариством (Малий театр). І як завжди розвиває бурхливу діяльність, добивається від цензури дозволу на постанови драматичних творів, що довгий час були під забороною –  «Власть тьмы» Л.М. Толстого. До того ж займається постановою на сцені театру власних творів.

 

            «Я разбираю себя строго в последнее время, – писав Суворін художнику Крамському,  я хочу в своем уме подвести итоги того, что я такое. Конечно никто сам самому себе не судья. Однако никто так себя не знает, как сам же человек. Есть черты дурные, есть черты и хорошие. Дурные все от бесхарактерности, от отсутствия выдержки, от какой-то задней мысли, которая мешает быть вполне искренним…В литературной деятельности я никому не изменял, но моя смелость зависела от атмосферы…Кто поставлен был в такие тиски, как современный журналист, тот едва ли выйдет сух из воды. Провинность я за собой чувствую, как журналист, но если я удостоюсь того, что моя деятельность будет когда-нибудь оценена беспристрастно, то я уверен, что в результате будет плюс. Как издатель, я оставлю прекрасное имя. Да, прямо так и говорю. Ни одного пятна. Я издал много, я никого не эксплуатировал, никого не жал, напротив, делал все, что может делать хороший хозяин относительно своих сотрудников и рабочих. Тут судите человека, у которого есть сердце, есть доброта и простота даже. Есть огромное дело, которое выросло до миллионного оборота, но я до сих пор не знал никакого развлечения, никаких наслаждений, кроме труда самого каторжного. Расчетлив я никогда не был, на деньги никогда не смотрел, как на вещь, стоящую внимания...»

 

(художник І.М. Крамський, Портрет О.С. Суворіна) 

          І справді. Каторжна праця й безмежна наснага, з якою брався до роботи Олександр Сергійович Суворін, чи то журналістика, чи книговидання, чи література або театр, схиляє до вшанування особистості з великої літери, особистості неймовірно талановитої, дієвої, але й суперечливої. Сам Суворін передбачав, що його будуть тяжко публікувати і приймати. «Я тороплюсь, очевидно, перед смертью, после которой забудут все, что я писал. Мне и хочется оставить книжки. Они останутся в каталогах, и если в каталогах будут жить, или, вернее, прозябать, то и это утешительно»(1906).

Очевидно, тільки його «Дневник» удостоїли публікації тричі, усе інше залишилося поза увагою.

            У нашій бібліотеці, у читальному залі №4 рідкісних та дореволюційних видань, серед інших «книжкових скарбів» пильно зберігаються й видання Олексія Сергійовича Суворіна. У книговидавчій колекції виділено 98 книг, виданих О.С. Суворіним і робота у цьому напрямі продовжується.

           

 

            Ми маємо змогу наочно ознайомитися та оцінити той величезний внесок в історію російського книговидання, що зробила ця безперечно талановита і неординарна людина.

 

Запрошуємо всіх охочих до читання й ознайомлення з творчою діяльністю Олексія Сергійовича Суворіна

до читального залу №4.

 

Література

 

1. Баренбаум, И.Е. История книги/ И.Е. Баренбаум. – 2-е изд., перераб. – М.:  

    Книга, 1984.– С.85 – 87.

2. Суворин А.С.// Энциклопедический словарь: в 43 т./ под. ред. И.Е.

    Андреевского, К.К. Арсеньева, Ф.Ф. Петрушевского. – Изд. Ф.А. Брокгауз,

    И.А. Ефрон. – СПб.: АО «Брокгауз-Ефрон», 1901. – Т. 31(а), полутом 62. – 

    С.894 – 896.

3. Суворин А.С.// Энциклопедический словарь: в 58 т./ под. ред. В.Я.

    Железнова, М.М. Ковалевского, С.А. Муромцева, К.А. Тимирязева. – 7-е

    изд., совершенно перераб. – М.: т-во «Бр. А. и И. Гранат и Ко»; Сов.

    Энциклопедия, [1910] – 1940. – Т. 41, ч. 5. – С. 203 – 205.

 

 

 




Оновлено: 18-09-2012, 14:20 / Переглядів: 1 693
 

Авторизація