Історія університету

 Маримонтський період (1816-1862 рр.)

 

Харківський національний аграрний університет – найстаріший аграрний вищий навчальний заклад в Україні.

     5 жовтня 1816 року імператор Росії Олександр І підписав Указ «Про заснування інституту земельного господарства» у Маримонті, передмісті Варшави.

     Майже чотири роки тривав організаційний період. Комплектувалася бібліотека, добиралися колекції мінералів, гербарію, у розпорядження інституту були передані маєток, цегельний завод, хімічна лабораторія, винокурня, ділянка лісу, парк сільськогосподарських машин, стадо дійних корів, отара овець-мериносів тощо. Першим директором інституту був призначений відомий у Варшаві педагог Веніамін Флят. 30 серпня 1820 р. був затверджений перший Статут інституту. Програма навчання передбачала вивчення таких дисциплін: фізики, механіки, ботаніки, фізіології рослин, мінералогії, геодезії, землеробства, сільськогосподарської архітектури, ветеринарії, історії сільського господарства, лісівництва тощо. 

 

     Планувалася також практика та проведення сільськогосподарських досліджень. На той час в інституті працювали управляючий маєтком, один викладач і три професори. Щорічно закінчували інститут від одного (1821 р.) до 11 (1830 р.) студентів.

     Польське повстання 1830-1831 рр. проти репресивного режиму Російської імперії спричинило закриття Інституту земельного господарства у Маримонті. Лише у 1835 р. Рада Королівства Польського поновила роботу інституту. Поновлення роботи супроводжувалося багатьма змінами в організації навчального процесу, збільшувалася кількість предметів, що вивчалися.

          

Головний корпус в Маримонті

 

 У 1840 р. до інституту було приєднано Варшавську лісну школу i він став називатися Маримонтським інститутом сільського господарства та лісівництва, який підпорядковувався безпосередньо Міністерству народної освіти. Студенти поділялися на „своєкоштних” і „казеннокоштних”. Дворічний курс навчання закінчувався землеробською чи лісівницькою практикою впродовж року. Уставом 1857 р. право навчатися в інституті мали лише особи, що закінчили повний курс гімназії чи реального училища. 

      У цілому за період з 1840 до 1861 рр. Маримонтський інститут сільського господарства і лісівництва закінчили 1287 агрономів і лісівників. Цей період був надзвичайно плідним й визначив головні напрямки подальшого розвитку як самого навчального закладу, так і всієї вищої аграрної освіти в Російській імперії. Фундаментальні праці професорів М.М. Очапівського, О.М. Ястржембовського, Й.Ф. Белза та інших стали вагомим внеском до скарбниці аграрної науки. З іншого боку, досвід організації інституту був опрацьований і поширений на інші сільськогосподарські навчальні заклади.

 

 

Ново-Александрійський період (1862-1914 рр.)

Головний корпус Ново-Александрійського інституту

  У 1862 р. інститут було переведено в посад Ново-Олександрію (Пулави) Люблінської губернії. Польське повстання 1863 р. та участь студентів і викладачів у національному русі зумовили закриття навчального закладу. Лише у 1869 р. університет поновив свою роботу.

 У другій половині XIX ст. інститут почав перетворюватися на центр підготовки агрономічних кадрів для південних губерній Росії. У 1869-1875 рр. інститут очолював видатний учений-хімік, професор І.А. Тютчев. Рада і правління інституту докладали величезних зусиль для подальшого розвитку матеріальної бази інституту, створення кабінетів, лабораторій, поповнення основної і студентської бібліотек, налагоджувалися зв’язки з багатьма університетами та сільськогосподарськими навчальними закладами Російської імперії.

Упродовж 1892-1895 рр. обов’язки директора Ново-Александрійського інституту виконував професор Санкт-Петербурзького університету, відомий учений-природознавець і педагог В.В. Докучаєв. За часів його керівництва були внесені суттєві зміни до навчальних програм, запроваджено викладення економічних наук. В.В. Докучаєв вперше розробив і сформулював основні положення наукового ґрунтознавства, запропонував наукову класифікацію ґрунтів, заклав основи теорії відновлення природи. Зусиллями вченого в інституті у 1894 р. було відкрито першу у світі кафедру генетичного ґрунтознавства, а сам навчальний заклад здобув світове наукове визнання. Заслугою В.В. Докучаєва було укріплення викладацького складу інституту висококваліфікованими викладачами, запрошеними передусім з Петровської землеробської академії. Серед них: фізіолог і ботанік Є.Ф. Вотчал, лісівники М.М. Орлов та М.М. Бурий, економісти О.Ф. Фортунатов і О.І. Скворцов, ґрунтознавець М.М. Сибірцев.

   

Харківський період (з 1914 р.)

 

Університет у першій половині ХХ ст.

 

    З початком Першої світової війни розпорядженням військового командування в 1914 р. інститут був евакуйований до Харкова. У листопаді 1914 р. розпочалися заняття в інституті, які проводилися в аудиторіях університету, технологічного і ветеринарного інститутів.

     Після громадянської війни в Харкові встановилася радянська влада. В інституті налагоджувався навчальний процес, інститут був віднесений до розряду особливо важливих закладів, що передбачало його термінове повне забезпечення всім необхідним. Постановою РНК УРСР від 21 березня 1921 р. Ново-Александрійський інститут був назавжди залишений у Харкові і перейменований у Харківський інститут сільського господарства і лісівництва.

 

Головний корпус інституту 1919-1940 рр.

 

   У 1921 р. був відкритий робочий факультет (робфак) для підготовки до вступу на основні факультети. Число студентів порівняно з дореволюційним часом виросло в два рази: у 1922-23 навчальному році в інституті навчався 1061 студент, у тому числі на робфаці – 338.

    У 1923  р. для влаштування навчально-дослідного господарства інституту була передана земельна ділянка поблизу Нової Олексіївки загальною площею 620 га. Для лісового факультету інституту було надане Чугуєво-Бабчанське лісництво площею 8937 га.

     Професорсько-викладацький склад інституту за роки імперіалістичної і громадянської воєн дуже змінився якісно і не відповідав вимогам вищої школи. За всесоюзним конкурсом на заміщення вакантних посад завідувачів спеціальними кафедрами були запрошені 16 професорів, у тому числі О.Н. Соколовський із Московської сільськогосподарської академії. Дещо раніше педагогічний колектив поповнили М.М. Кулєшов, В.Ф. Левитський та ін.

     Велику роль в об’єднанні студентів інституту мала створена у 1923 р. „Спілка пролетарських студентів”, пізніше реорганізована у профспілкові секції.

     Починаючи з другої половини 20-х – початку 30-х років постала ідея про побудову нових приміщень інституту за містом, правління інституту на своїх засіданнях навіть визначило об’єкти нового будівництва, розробило план і склад комісії, яка повинна була відповідати за будівництво за проектом архітектора А.М. Бекетова. Але подальші події перекреслили реалізацію цих планів.

     У 1929-1930 рр. здійснювалися так звані агропоходи на село. Для Харківського СГІ політика радикального перетворення українського села мала суперечливі наслідки. Викладачі і студенти інституту були втягнуті у боротьбу з „куркульством” і „ворогами народу”. Саме в цей період розпочалися масові сталінські репресії. Були репресовані директори інституту Й.Г. Сурож, І.І. Касьяненко, Г.М. Клунний, П.І. Запара, М.А. Барабаш, Є.В. Ходак, П.Є. Собко; видатні вчені О.Н. Соколовський, А.М. Сліпанський, І.Б. Юд та інші.

     У зв’язку з розукрупненням сільськогосподарських вищих навчальних закладів Харківський СГІ 28 червня 1930 р. був реорганізований і перейменований на Харківський інститут зернових культур у складі одного агрономічного факультету. Лісівничий факультет був реорганізований у Київський інститут лісового господарства. Інженерно-меліоративний факультет був переведений в Одесу як окремий заклад. На базі кафедр механізації сільськогосподарського виробництва і фізики був створений Харківський інститут механізації і електрифікації сільського господарства.

     У 1930 р. при інституті відкрили відділення заочної освіти, у 1932 – факультет захисту рослин, першим деканом якого став професор Т.Д. Страхов. У 1933 р. до інституту приєднали Харківський агроекономічний інститут на правах економічного факультету. 1 лютого 1934 р. Харківський інститут зернових культур знову отримав попередню назву – Харківський сільськогосподарський інститут.

     У 1941 р. за наполегливу результативну працю у підготовці висококваліфікованих кадрів для сільського господарства і у зв'язку з 125-річчям від дня заснування інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

 

Роки Великої Вітчизняної війни

Розвиток інституту було перервано Великою Вітчизняною війною. Суворою тишею порожніх аудиторій проводжав вуз на фронт своїх студентів i викладачів. Більшість викладачів і співробітників інституту ввійшли до складу 7-го окремого піхотного винищувального батальйону народного ополчення, комісаром якого був призначений секретар партійної організації інституту І.І. Бакулін. Серед бійців батальйону були доценти О.М. Можейко, Ф.Я. Бузовір, М.К. Крупський та ін.

     У жовтні 1941 р. інститут було евакуйовано до міста Катта-Курган Узбецької РСР. В евакуації інститут продовжив роботу з підготовки спеціалістів-аграрників, розвивалися наукові школи, запроваджувалися досягнення науки у виробництво.

      Багато співробітників і студентів інституту, які пішли на фронт, проявили мужність і героїзм, захищаючи Вітчизну. Їх ратні подвиги відзначені високими урядовими нагородами. Званням Героя Радянського Союзу відзначено подвиги колишнього студента інституту П.Л. Василевського, майора Е.Д. Готліба, у гестапівській катівні був замучений секретар парткому інституту І.І. Бакулін, який очолював у роки окупації Харківський підпільний обком партії.

     Тим, хто загинув у боях за Вітчизну, нащадками споруджено Пам’ятний знак, який нагадує молодому поколінню про героїзм викладачів, студентів, співробітників вузу у роки важких випробувань.

 

Післявоєнний період

 У жовтні 1944 р. інститут повернувся до Харкова. У складних умовах воєнного часу і відбудови інститут очолив академік АН УРСР, професор О.Н. Соколовський. Під його керівництвом здійснювалася величезна робота з відродження навчально-виробничої бази, зруйнованої гітлерівцями під час тимчасової окупації. У 1944 р. було відкрито факультет інженерів землевпорядкування, у 1945 р. розпочато випуск спеціалістів зі спеціальності „Овочівництво і виноградарство”, а в 1946 р. створено факультет агрохімії і ґрунтознавства.

     У березні 1946 р. з нагоди 100-річчя від дня народження видатного вченого-ґрунтознавця В.В. Докучаєва інституту було присвоєно його iм'я.

     У післявоєнні роки в інститут і було відновлено аспірантуру, колектив інституту брав участь у створенні нових підручників для вищих навчальних 

закладів, зростала кількість і якість наукових досліджень. У Харківському СГІ імені В.В. Докучаєва сформувалися наукові школи, визнані в СРСР і в усьому світі: О.Н. Соколовського, В.Я. Юр’єва, М.М. Кулєшова, Г.Г. Скробанського, Л.М. Клецького, К.Г. Телешека, Д.В. Воробйова, Г.І. Горохова, О.Ф. Галкіна. Була проведена величезна робота щодо упорядкування та поповненню книжкового фонду бібліотеки. У п’ятидесятих роках студенти інституту разом з викладачами працювали на освоєнні цілинних земель.

     У 1966 р. за успіхи у підготовці висококваліфікованих кадрів для сільського господарства i у зв'язку з 150-річчям від дня заснування Інститут було нагороджено Почесною грамотою Президента Верховної Ради України.

     У 1961 р. було прийняте рішення про перебазування ХСГІ ім. В.В. Докучаєва на територію науково-дослідного господарства „Комуніст”. Будівництво нинішнього комплексу агроуніверситету розпочалось у 1969 р., а завершилося перебазування інституту у 1978 р.

 

Сучасні корпуси ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

 

 

У 1959-1969 рр. Харківський сільськогосподарський інститут очолював професор О.М. Грінченко, у 1969-1993 рр. — професор Г.Ф. Наумов. За цей період вуз зміцнів, виpic у сучасний, добре оснащений науковий i навчальний заклад. Ці роки увійшли в історію інституту як період широких міжнародних зв’язків. У нас навчалися i одержали дипломи про вищу освіту близько 2 тис. іноземців – вихідців з 75 країн Європи, Азії, Африки, Латинської Америки. 

      У 1988 р. на агрономічному факультеті було відкрито спеціальність „Селекція і генетика сільськогосподарських культур”.

 

  

 

 

 

Університет у роки незалежної України 

      У 1990-ті роки настав новий етап у розвитку інституту, коли Україна здобула самостійність і стала суверенною державою.

     У 1991 р. рішенням уряду інститут було перетворено у Харківський державний аграрний університет iм. В.В. Докучаєва.

     1 жовтня 1991 р. за вагомий внесок у розвиток системи вищої освіти, підготовку висококваліфікованих кадрів для аграрного комплексу України Харківський державний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва нагороджений Орденом Пошани.

     У 1993 – 1996 рр. Харківський державний аграрний університет iм. В.В. Докучаєва очолював професор М.І. Лактіонов. З 1996 р. по 2007 р. ректором університету був його випускник, кандидат біологічних наук, професор М.Д. Євтушенко.

     У 1998 р. в університеті відкрито відділення лісового господарства, яке згодом у 2002 р. перетворилося у факультет лісового господарства. Таким чином цей факультет відновився втретє за роки історії закладу. 

 

     З моменту проголошення незалежності України університет має четвертий рівень акредитації. Указом Президента України від 27 березня 2002 р., враховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності ХДАУ та його вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки, університету надано статус національного

     У 2007 р. університет очолив Сергій Юрійович Булигін – доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент УААН. Під його керівництвом було продовжено структурування закладу. Були створені науково-навчальні інститути агробіології, агробізнесу, земельних ресурсів і лісу.

     Сьогодні Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва, який очолює член-кореспондент НААН, доктор економічних наук, професор О.В. Ульянченко, є одним із центрів аграрної науки в Україні. Перспектива університету і стратегічний напрямок подальшого розвитку – інтеграція до світового освітнього простору зі збереженням найкращих надбань вітчизняної вищої школи.